Українська космонавтика стоїть на роздоріжжі. Чи варто повертатися до легендарних супутників серії «Січ» чи час прийняти нові правила гри? Відповідь, яку дав ексдиректор Інституту космічних досліджень НАНУ Олег Федоров, може здатися гіркою, але вона є необхідною для подальшого розвитку галузі. Україна не відновлюватиме виробництво апаратів цієї серії, оскільки вони базуються на застарілих технологіях радянської спадщини та поспішних управлінських рішеннях.

Технологічний тупик радянської спадщини

Супутники серії «Січ», які досліджували Землю з орбіти, були своєрідним містком між минулим і майбутнім. Однак, як зазначає Федоров, цей міст вже не тримає вагу сучасних вимог. Перші кроки були зроблені ще в часи кооперації з Росією, продовжуючи лінію радянських серій типу «Океан-О». Хоча згодом з'явилися повністю українські версії — «Січ-1», «Січ-2» та «Січ-2М», технологічний рівень цих апаратів давно втратив актуальність.

Космічні технології розвиваються стрімко. Якщо країна не вкладає ресурси в розробку нових систем протягом десяти років, повернутися до попереднього рівня майже неможливо. Відновлення виробництва «Січі» сьогодні означало б крок назад, а не вперед. Майбутнє українського космосу — у міжнародній кооперації з лідерами галузі, які вже сьогодні визначають стандарти.

Поспіх, який коштував дорого

Останній супутник серії, запущений у січні 2022 року, став свідченням того, як політичні амбіції можуть шкодити науці. У 2019 році Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості поставило завдання: до ювілею Незалежності у 2021-му вивести на орбіту новий апарат. Результатом став поспішний проєкт, реалізований у надзвичайно стислі терміни та складних умовах. Він не дав очікуваного результату, що підтверджує: у космосі не можна економити час на розробці.

Втрачені можливості: доля «Іоносата-Мікро»

Повномасштабне вторгнення стало ще одним ударом по українській космічній програмі. Через війну Україна втратила фактично готовий науковий апарат «Іоносат-Мікро». Цей пріоритетний проєкт мав виявляти ознаки катастрофічних явищ через аналіз параметрів іоносфери. Розробкою займалося КБ «Південне», а внутрішню апаратуру створили львівські та дніпровські науковці спільно з партнерами з Польщі та Болгарії.

«Це мав бути комплексний експеримент, перед війною проєкт був фактично готовим, однак його так і не реалізували», — підсумував Федоров. Час минув, і тепер доведеться працювати над новими ідеями, адаптованими до сучасних реалій.

Новий курс: міжнародна інтеграція та власні сузір'я

Відмова від старих серій не означає кінець космічної мрії України. Навпаки, це сигнал до пошуку нових шляхів. Україна вже дотична до низки міжнародних космічних програм, що відкриває доступ до світових технологій. Окрім того, приватний сектор починає брати активну участь у космічній гонці. Наприклад, компанія Stetman працює над створенням власного супутникового сузір'я на низькій навколоземній орбіті. Тестовий супутник планують вивести на орбіту в жовтні 2026 року, а для запуску вже домовилися зі SpaceX.

Також нещодавно голова підкомітету з держбезпеки комітету ВР Федір Веніславський заявив, що Україні потрібні «космічні війська» та власне «сузір'я супутників». Це свідчить про те, що космос стає не лише науковим, а й стратегічним пріоритетом для держави. Україна не повертається до минулого — вона будує майбутнє, спираючись на міжнародну співпрацю та інновації.