У Вашингтоні активізувалися дискусії про радикальне розширення військових операцій проти Ірану. Адміністрація президента Дональда Трампа обговорює сценарії, які можуть кардинально змінити розстановку сил у Перській затоці. За даними джерел у Білому домі, на порядку денному стоїть питання про можливе розміщення американського військового контингенту на стратегічних островах, що контролюють Ормузьку протоку.

Ескалація військової риторики відбувається на фоні повного тупика в дипломатичних переговорах. Спроби виробити всеосяжну угоду щодо ядерної програми Ірану та безпеки судноплавства не увінчалися успіхом. Розбіжності сторін щодо умов контролю над ключовою водною артерією призвели до того, що військові сценарії знову вийшли на перший план.

Стратегічний вибір: ключові цілі удару

Під час консультацій у Ситуаційному центрі Білого дому, в яких брали участь віце-президент Джей Ді Вейнс, міністр оборони Піт Хегсет та держсекретар Марко Рубіо, було детально пророблено плани дій щодо конкретних прибережних та материкових територій. Аналізуючи геополітичну карту регіону, можна виділити три ключові напрямки, на яких фокусується увага американського керівництва.

Перша і, мабуть, найчутливіша ціль — острів Харг. Це найбільший нафтовий термінал Ірану, через який проходить близько 90% експорту сирої нафти та нафтопродуктів країни. Контроль над Харгом розглядається Вашингтоном як інструмент граничного економічного тиску, здатний паралізувати фінансову систему Тегерану.

Другий вектор спрямований на острови Абу-Муса, Великий і Малий Томб. Ці території мають критичне значення для безпеки судноплавства, оскільки саме тут розгорнуті оборонні та радіолокаційні системи Корпусу вартових Ісламської революції (КСІР). Саме з цих позицій іранські військові контролюють прохід цивільних та військових судів через Ормузьку протоку.

Третій сценарій стосується об'єктів на материку, зокрема комплексу «Кох-е Коланг» (гора Пікакс) у районі Натанзу. Західні розвідувальні служби стверджують, що цей підземний тунельний об'єкт використовується для форсованої збірки центрифуг та збагачення урану. Посилення повітряних ударів по таких об'єктах є частиною стратегії стримування ядерної програми.

Ризики та поточна обстановка

Попри активні обговорення, остаточне рішення щодо залучення наземних сил поки не прийнято. Американське військове керівництво підкреслює суттєві ризики для десантних груп. Прибережні ракетні комплекси Ірану, розташовані на материку, створюють серйозну загрозу для будь-яких спроб висадки військ на прибережних територіях.

Тим не менш, Центральне командування ЗС США (CENTCOM) уже продовжує нарощувати інтенсивність повітряних операцій. Останнім часом зафіксовано удари по об'єктах військової інфраструктури в Бендер-Аббасі. Також повідомляється про перехоплення комерційного танкера M/T Belma, що йшов під прапором Кюрасао, який проігнорував вимоги морської блокади.

Позиція Тегерану та міжнародне право

Іран реагує на загрози рішуче. Представники Міністерства оборони країни охарактеризували маневри та заяви Вашингтона як грубе порушення міжнародного права. Тегеран заявив про готовність дати симетричну військову відповідь у разі порушення державних кордонів або нанесення ударів по об'єктах критичної інфраструктури.

Юридичний аспект ситуації також викликає гострі дискусії. Згідно з Конвенцією ООН з морського права 1982 року, Ормузька протока класифікується як протока, що використовується для міжнародного судноплавства, де всі судна користуються правом транзитного проходу. Будь-які односторонні обмеження судноплавства або блокади портів можуть бути розцінені як казус беллі — юридична підстава для початку повномасштабних військових дій.