Після розлучення жінка, яка протягом багатьох років вела домашнє господарство та виховувала дітей, часто опиняється в вразливому фінансовому становищі: без належного страхового стажу вона не може розраховувати на повноцінну пенсію. Водночас, як пояснив у коментарі РБК-Україна юрист Руслан Ружицький, українське законодавство надає бывшій дружині цілком конкретний інструмент захисту — право на аліменти від колишнього чоловіка. При цьому важливо розуміти: окремої виплати «за роки домогосподарства» чи компенсації за втрачений пенсійний стаж у законі не передбачено. Йдеться про окремий право на матеріальне утримання, закріплене в Сімейному кодексі України.
Правові основи: що говорить Сімейний кодекс
Ключовим нормативним актом тут виступає стаття 76 Сімейного кодексу України. Її частина четверта встановлює право на аліменти для подружжя, яке у зв'язку з вихованням дітей, веденням домашнього господарства або доглядом за членами сім'ї не мало можливості працювати, здобувати освіту чи посідати відповідну посаду. За словами Руслана Ружицького, саме ця норма дозволяє бывшій дружині-домогосподарці вимагати матеріального утримання від колишнього чоловіка. Частина третя тієї ж статті розширює це право: воно зберігається і після досягнення жінкою пенсійного віку, що робить механізм захисту довгостроковим, а не обмеженим виключно періодом одразу після розлучення.
Терміни та умови: як довго триває виплата
Юрист наголошує, що утримання за частиною четвертою статті 76 може виплачуватися протягом трьох років після розірвання шлюбу. Це означає, що у бывшої дружини є обмежене, але цілком реальне «вікно можливостей» для відновлення кар'єри, здобуття освіти чи виходу на ринок праці. При цьому суд при визначенні розміру аліментів керується статтею 80 Сімейного кодексу: враховуються потреби дружини, а також фінансові можливості колишнього чоловіка — його зарплата, інші доходи, майно та сімейні обставини. Наявність у жінки власної пенсії чи іншого джерела доходу не позбавляє її права на аліменти; ці фактори лише враховуються судом при розрахунку конкретної суми.
Рішення Конституційного Суду та критерії потреб
Важливим прецедентом стало рішення Конституційного Суду України №1-р/2024 від 29 жовтня 2024 року, яким було визнано неконституційною частину четверту статті 75 Сімейного кодексу. Як зазначає Руслан Ружицький, це рішення означає, що сам по собі розмір доходу на рівні прожиткового мінімуму не може бути єдиним критерієм для визначення потреби людини в утриманні. Суд зобов'язаний враховувати реальні доходи, витрати та потреби конкретної людини, а не обмежуватися формальним порогом. Це суттєво розширює можливості бывших дружин, чиї доходи формально перевищують прожитковий мінімум, але об'єктивно недостатні для забезпечення гідного рівня життя.
Альтернатива суду: договір про утримання
Руслан Ружицький також нагадує, що подружжя не обов'язково зобов'язані звертатися до суду. Стаття 78 Сімейного кодексу України передбачає можливість укласти договір про надання утримання, в якому сторони самостійно визначають суму, строки та порядок виплат. Такий договір може бути як більш вигідним, так і більш зручним для обох сторін, оскільки дозволяє уникнути тривалих судових розглядів і зафіксувати умови в письмовій формі. На практиці це особливо актуально в випадках, коли стосунки між бывшими подружжям залишаються коректними і обидві сторони зацікавлені в швидкому врегулюванні питання.
Що це на практиці: де-факто і де-юре
Підсумовуючи, юрист робить важливу застереження: де-факто бывша дружина дійсно може отримувати матеріальну підтримку від колишнього чоловіка за роки, присвячені сім'ї. Водночас де-юре це не є компенсацією за втрачену пенсію чи за «втрачений» час. Це самостійне право на матеріальне утримання, передбачене Сімейним кодексом України. Розмежування принципово важливе для розуміння того, як саме формулювати вимоги в суді чи в договорі: йдеться не про відшкодування збитків, а про реалізацію права на утримання, яке виникає з сімейних стосунків і не припиняється автоматично з розірванням шлюбу.
