Спортивний арбітражний суд (CAS) 30 жовтня 2026 року ухвалив вердикт, яким задовольнив апеляцію Федерації хокею Росії та скасував рішення Міжнародної федерації хокею (IIHF), що забороняло російським збірним брати участь у змаганнях сезону 2026/27. Арбітри дійшли висновку, що IIHF не надала достатніх доказів, які підтверджували б необхідність подальшого усунення російських команд саме з міркувань безпеки. Таким чином, CAS постановив допустити російські збірні до чемпіонатів федерації. Першим практичним випробуванням цього рішення стане молодіжний чемпіонат світу в Канаді, що стартує 26 грудня 2026 року.

Хронологія обмежень: від лютого 2022-го до арбітражного розгляду

Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року російські та білоруські команди були усунені від більшості міжнародних хокейних турнірів. Обмеження щорічно продовжувалися, зокрема через ризики безпеки та неможливість гарантувати належні умови для всіх учасників. У січні 2026 року Рада IIHF знову ухвалила рішення не повертати російські команди на сезон 2026/27. Російська сторона оскаржила цей вердикт. У травні дисциплінарна рада самої IIHF скасувала попереднє рішення та зобов'язала федерацію повторно розглянути питання з урахуванням безпеки, організаційних можливостей та спортивної доброчесності. У липні IIHF після повторного розгляду знову відмовила Росії в допуску до більшості чемпіонатів сезону 2026/27. Саме після цього росіяни звернулися до CAS.

Юридична логіка вердикту та позиція IIHF

Юридичну сторону справи прокоментував Євген Пронін, адвокат та керівний партнер Pronin&partners. За його словами, CAS розглядав не питання відповідальності Росії за війну, а те, чи достатньо IIHF обґрунтувала недопуск російських команд за власними правилами. «Згідно з оприлюдненим викладом рішення, арбітри вирішили, що посилань на безпеку та організаційні ризики без достатніх підтверджень замало, щоб усунути команди від змагань. Тому рішення IIHF було скасовано», — пояснив юрист. Він підкреслив, що це не означає визнання російського спорту «поза політикою» або відсутності ризиків: федерація зобов'язана доводити конкретні ризики належними матеріалами. Пронін також зазначив, що повні мотиви рішення на момент коментаря ще не були оприлюднені, тому остаточну правову оцінку слід проводити після їхньої публікації. Сама IIHF заявила, що розчарована вердиктом, не погоджується з ним, але виконуватиме рішення CAS. Федерації належить оцінити практичні наслідки повернення росіян, оскільки частина турнірів уже перебуває на просунутій стадії підготовки.

Міжнародний опір: шість федерацій проти

Рішення CAS викликало жорстку реакцію в хокейній спільноті. Шість національних федерацій — Фінляндії, Швеції, Чехії, Латвії, Норвегії та Данії — заявили про небажання грати проти російських команд, доки триває війна проти України. Фінляндія та Чехія додатково виступили проти приїзду російських команд на змагання до своїх країн. Німеччина, яка має приймати чоловічий чемпіонат світу 2027 року, також окреслила свою позицію. Канада, що приймає молодіжний чемпіонат, оголосила про візові обмеження, що створює додаткові організаційні складнощі для реалізації вердикту CAS на практиці.

Питання прапора та ширший контекст повернення

Важливий нюанс: рішення CAS не визначало, під яким прапором мають виступати російські команди. Питання національної символіки не було предметом арбітражного розгляду. Тим не менш, у ширшому контексті російська делегація вже представлена на Юнацьких Олімпійських іграх, а в низці видів спорту російські атлети отримали можливість виступати під національною символікою, в інших — у нейтральному статусі. Це формує прецедентний фон, на якому оцінюватиметься і хокейне рішення.

Інструменти протидії з боку України

Для України повернення російських спортсменів на міжнародну арену створює додаткові виклики. Основними інструментами протидії залишаються дипломатичний тиск на спортивні федерації та олімпійські комітети, використання юридичних механізмів — включно з можливістю оскарження рішень у національних та міжнародних інстанціях, — а також організація бойкотів окремих турнірів. Практика шести хокейних федерацій, які публічно заявили про небажання грати з росіянами, демонструє, що на рівні національних асоціацій зберігається значний політичний ресурс для опору, навіть за формального допуску з боку міжнародних федерацій.