В українському інформаційному полі пролунав резонансний випадок, який став своєрідним лакмусовим папірцем для системи взаємодії військових комісаріатів та соціальних служб. У Шевченківському районі Києву органи опіки були змушені тимчасово забрати двох неповнолітніх дітей до спеціалізованого закладу. Причиною цієї драматичної ситуації стало те, що мати дітей відбуває покарання в місцях позбавлення волі, а батько — єдиний опікун та годувальник — протягом місяця проходив навчання у військовому навчальному центрі.

Цей прецедент викрив системну проблему: призовні комісії не завжди оперативно перевіряють сімейний статус громадян, що призводить до незаконної мобілізації тих, хто має законне право на відстрочку. Ситуація з київською родиною викликала широкий суспільний резонанс і змусила говорити про необхідність чіткого алгоритму дій для захисту прав батьків-одиначок.

Правовий статус та законодавчі прогалини

Згідно з чинним законодавством України, що регулює мобілізацію в умовах воєнного стану, чоловіки, які самостійно виховують дітей до 18 років, мають безумовне право на відстрочку від призову. Юридичний факт перебування матері в місцях позбавлення волі за вироком суду, що набрав законної сили, є неоспоримим доказом того, що батько виступає єдиним діючим опікуном.

Однак, як зазначають правозахисники, на практиці часто виникають збої. Профільні відомства можуть здійснювати призов громадян через відсутність своєчасно верифікованих документів в єдиному державному реєстрі. Судові інстанції роз'яснюють: встановлення факту відсутності другого батька вимагає від уповноважених органів попередньої перевірки сімейного положення до моменту прийняття рішення про направлення громадянина до військових частин.

Важливо розуміти: наявність на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей, або самостійне виховання дитини (дітей) при підтвердженій відсутності опіки з боку матері, є безумовною підставою для звільнення у запас на будь-якому етапі проходження служби.

Алгоритм дій: як повернути батька додому

Якщо громадянин, який має право на відстрочку, вже зарахований до списків особового складу навчального центру або військової частини, відновлення його прав та повернення до виконання батьківських обов'язків реалізується через суворі адміністративно-правові процедури. Експерти виділяють три ключові кроки для вирішення проблеми:

  • Подання рапорту по команді. Військовослужбовець зобов'язаний подати офіційний рапорт на ім'я командира військової частини або начальника навчального центру про звільнення з військової служби за сімейними обставинами. До документа необхідно додати пакет нотаріально завірених довідок: свідоцтва про народження дітей, копію вироку суду щодо матері, а також довідку із закладу, де тимчасово перебувають неповнолітні.
  • Залучення інститутів парламентського контролю. Ефективним механізмом прискорення перевірки законності призову є звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Офіс Омбудсмена наділений повноваженнями ініціювати оперативні відомчі перевірки дій представників ТЦК та СП, а також органів соціального захисту.
  • Відомчий контроль. У разі виявлення ознак бездіяльності з боку районних підрозділів Служби у справах дітей, зацікавлені особи або адвокати мають право направити скаргу до Національної служби соціального захисту населення або Київську міську державну адміністрацію (КМДА). Це необхідно для фіксації правового статусу дітей як таких, що залишилися без піклування батьків, що формує імперативну підставу для негайної демобілізації батька.

Ситуація у Шевченківському районі Києва наочно демонструє: система працює, але вимагає активного участі самих громадян та їхніх представників. Тільки своєчасне документальне підтвердження статусу єдиного батька та використання всіх доступних важелів тиску на бюрократичну машину здатні запобігти розлученню дітей з єдиним живим родичем.