Демографічна картина України за роки повномасштабної війни зазнала фундаментальних змін, які роблять застарілими колишні моделі прогнозування. Про це в розмові з УНІАН розповів головний науковий співробітник відділу демографічного моделювання та прогнозування Інституту демографії та проблем якості життя НАН України Олександр Гладун, чиї слова наводить РБК-Україна. За його словами, спиратися на дані п'яти-, семи- чи десятирічної давнини вже недостатньо: війна стала фактором, який необхідно закладати в кожен сценарій розрахунку. «Прогнози або щороку, або з певною періодичністю переглядаються залежно від змінних факторів. Тому прогноз не слід сприймати як вирок», — наголосив демограф.
Три стовпи демографічного прогнозу та проблема невизначеності
Гладун пояснив, що будь-які демографічні прогнози будуються на трьох базових факторах: народжуваності, смертності та міграції. Фахівці аналізують тенденції попередніх років і на їхній основі формують кілька можливих сценаріїв — від оптимістичного (зростання народжуваності за зниження смертності) до песимістичного (протилежні тенденції). Чим довший горизонт прогнозування, тим вищий ступінь невизначеності, оскільки на демографічну ситуацію впливають численні змінні, які неможливо передбачити заздалегідь. Саме тому, на думку експерта, для України зараз критично важливо враховувати різні сценарії завершення бойових дій: при закінченні війни у 2026 році припустимий оптимістичний демографічний сценарій, у 2027–2028 роках — проміжний, а в разі затяжного конфлікту до 2030 року — песимістичний.
Загальносвітовий тренд та українська специфіка
Гладун зазначив, що в сучасних умовах практично для всіх країн світу прогнози вказують на скорочення чисельності населення: «У середині цього століття населення планети почне знижуватися — це загальносвітовий тренд, можна сказати. Просто у нас своя специфіка». Водночас він застеріг від поспішних висновків про «демографічну приреченість України». Навіть якщо тенденція до скорочення збережеться, темпи цього процесу реально уповільнити. Для цього, проте, самого лише припинення бойових дій недостатньо: держава повинна впроваджувати активну соціально-демографічну та економічну політику, створюючи сприятливіші умови для життя. У 2024 році Кабінет міністрів затвердив Стратегію демографічного розвитку до 2030 року, однак, як підкреслює експерт, її ефективність безпосередньо залежить від рівня фінансування.
Цифри, які потрібно закрити: від 90 до 210 дітей на 100 жінок
Ключовий показник, на який звертає увагу Гладун, — коефіцієнт сумарної народжуваності, виражений у кількості народжених дітей на 100 жінок. Щоб уникнути загрози скорочення населення, на 100 жінок має припадати приблизно 210–220 народжених дітей. Нинішні оцінки, за словами демографа, становлять лише близько 90–110 дітей на 100 жінок. Розрив між необхідним і фактичним показником залишається колосальним. Водночас доінвазійні дослідження демонстрували, що українські сім'ї загалом орієнтувалися на народження двох дітей: бажання мати дітей присутнє, але людям потрібні належні умови — від житла та охорони здоров'я до стабільних доходів і безпеки.
Економіка має підлаштовуватися під демографію, а не навпаки
Гладун закликав переглянути сам підхід до демографічних викликів: «Ми повинні вже якось перестати зациклюватися на чисельності населення. Економіка має підлаштовуватися під те, що є». Навіть за скорочення чисельності населення продуктивність праці може зростати завдяки автоматизації, впровадженню штучного інтелекту, кращій організації робочих процесів. При цьому експерт наголошує, що всі три демографічні фактори — народжуваність, тривалість життя та міграція — тісно пов'язані між собою, і виділити один вирішальний фактор складно. Впливати можна на кожний із них, зокрема на міграцію: люди виїжджають за кордон не лише через різницю в зарплатах, а й через цілий комплекс соціально-побутових і психологічних причин. Демографічні процеси в перші роки після завершення війни та через три-п'ять років можуть суттєво відрізнятися, і для кожного з цих періодів необхідні окремі припущення та цільові програми.
