Українська журналістка та блогерка Емма Антонюк у подкасті РБК-Україна «ЦЕ БАЗА» (проєкт Styler) розповіла про те, як розглядала можливість мобілізації до Збройних сил України та чому врешті-решт від неї відмовилася. За її словами, вона особисто зверталася до представників військових підрозділів, обговорювала умови служби та навіть висловлювала готовність виконувати завдання, далекі від медійної діяльності. Однак після серії розмов із рекрутерами вона дійшла висновку, що її внесок у підтримку армії буде ефективнішим через власні медіапроєкти та благодійні збори.
Диалог с рекрутерами: від «Азову» до «Немезиса»
Антонюк повідомила, що особисто спілкувалася з представницею підрозділу «Азов» та рекрутером «Немезиса», щоб обговорити можливість своєї мобілізації. Під час цих бесід їй пропонували саме медійний напрямок — так звану «медійку». Журналістка, проте, намагалася переконати співрозмовників у своїй фізичній підготовці та витривалості, посилаючись на регулярні функціональні тренування. Вона також висловлювала готовність допомагати на стабілізаційному пункті або приєднатися до штурмового підрозділу, наголошуючи, що хоче спробувати себе в ролі, що виходить за межі контенту та публічності.
Розрахунок на ефективність: мільйон гривень на місяць
Ключовим аргументом на користь відмови від мобілізації став, за словами Антонюк, розрахунок на обсяг реальної допомоги, яку вона здатна надати армії через свої блог-проєкти. Вона пояснила, що завдяки регулярній публікації контенту та залученню широкої аудиторії їй вдається організовувати благодійні збори на суму близько одного мільйона гривень на місяць. Мобілізація до медійного підрозділу, за її оцінкою, позбавила б її можливості створювати таку кількість матеріалів і утримувати ту саму аудиторію, що неминуче скоротило б обсяги зібраних коштів.
«Відмазка для людини на позиції»: сама Антонюк оцінює свої аргументи
Журналістка не стала приховувати, що її логіка може сприйматися неоднозначно, особливо тими, хто тривалий час перебуває на передовій. «Я розумію, що така собі відмазка для людини, яка зараз сотий день на позиції. Я не доїду до позиції, бо, схоже, я там не дуже корисна», — сказала вона в ефірі подкасту. Це зізнання, по суті, стало найбільш цитованим фрагментом її виступу та викликало дискусію в соціальних мережах про те, яким має бути внесок громадян у воєнний час і чи допустимо обирати «зручну» форму участі.
Контекст: подкаст Styler та публічність благодійності
Виступ Антонюк пролунав у подкасті «ЦЕ БАЗА», який випускається в межах розважально-лайфстайлового проєкту Styler від РБК-Україна. Раніше на цьому ж майданчику журналістка давала бліц, у якому висловлювалася про благодійність та публічність зборів. Таким чином, тема її особистого вибору щодо військової служби стала продовженням ширшої розмови про роль медіаперсон у мобілізаційному процесі та про те, як публічність може трансформуватися в інструмент підтримки армії. Редакція Styler, як і інші видання, нагадує, що оціночні судження авторів публікацій, згідно із законодавством України, не підлягають спростуванню та доведенню їхньої правдивості.
Ширше: дискусія про «медійну мобілізацію» та її межі
Випадок Антонюк вписується у загальніший контекст обговорення того, як держава та суспільство оцінюють внесок громадян, які не проходять через формальну мобілізацію, але продовжують працювати в медіа- та благодійному полі. З одного боку, регулярні збори на мільйон гривень на місяць — це відчутний ресурс для підрозділів. З іншого — публічне обґрунтування відмови від служби, навіть за наявності реальних альтернативних форм участі, неминуче викликає суперечки про те, де проходить межа між усвідомленим вибором та ухиленням. Антонюк, сама визнаючи слабкість своїх аргументів в очах бійців на лінії фронту, проте зафіксувала позицію, яка, ймовірно, обговорюватиметься в українському медіапросторі ще тривалий час.
