У коридорах влади Брюсселя, попри гучні публічні декларації про підтримку розширення, назріває серйозна криза довіри. Як стало відомо виданню Politico зі слів високопосадовців-евродипломатів, ключові держави Європейського Союзу — Франція, Німеччина, Нідерланди та Італія — виражають глибоке занепокоєння щодо прискорених процедур інтеграції нових кандидатів. У 2026 році, коли геополітична карта Європи продовжує змінюватися, у провідних столицях ЄС побоюються, що поспішне прийняття держав з нестабільними інститутами може призвести до появи всередині блоку нових «троянських коней» — країн, здатних блокувати ключові рішення.

Інституційна криза та ризико вето

Основа занепокоєння європейських лідерів — це принцип єдиногласності, що діє в Раді Європейського Союзу з питань зовнішньої політики, безпеки, оподаткування та прийняття нових членів. Дипломати вказують на реальну загрозу: нова держава, приєднавшись до союзу, може в будь-який момент змінити внутрішній політичний курс і використати своє право вето для саботажу спільних інтересів. Цей ризик інституційної кризи став особливо актуальним на фоні прецедентів тривалих суперечок з окремими державами Центральної та Східної Європи щодо верховенства права.

У зв'язку з цим у ЄС обговорюються радикальні варіанти запобіжних механізмів. Серед них — тимчасове обмеження права вето для нових членів або впровадження поетапної інтеграції без негайного надання повного обсягу інституційних повноважень. По суті, йдеться про створення «другого ешелону» членства, де нові країни зобов'язані будуть довести свою лояльність та стабільність перед отриманням повного голосу.

Протирічливі дані: Геополітика проти Прагматизму

На даний час у Європейському Союзі склалася ситуація, коли дві потужні групи країн демонструють принципово різні підходи до питання розширення, що створює напругу в дипломатичних колах.

Позиція «Гальмівників» (Франція, Німеччина, Нідерланди): Берлін та Париж наполягають, що процес вступу має суворо базуватися на індивідуальних заслугах кандидатів (merit-based approach). Вони вимагають попереднього глибокого внутрішнього реформування самого Європейського Союзу та переходу до голосування кваліфікованою більшістю до розширення. Для них критично важливе дотримання статті 2 Договору про ЄС (демократія, стандарти правосуддя), щоб уникнути посилення євроскептичних настроїв на внутрішніх виборах.

Позиція «Прискорювачів» (Балтія, Скандинавія, Польща, Австрія): Ці країни закликають до прискореного просування переговорів з кандидатами, включаючи Україну, Молдову та країни Західних Балкан. Вони розглядають розширення як елемент геополітичної стабільності та безпеки, побоюючись, що затягування процесу може призвести до дестабілізації східних рубежів континенту.

Правові рамки та Копенгагенські критерії

Процес вступу до Європейського Союзу регламентується статтею 49 Договору про ЄС і вимагає відповідності так званим Копенгагенським критеріям 1993 року. Однак у 2026 році ці критерії піддаються жорсткій інтерпретації. Рішення про закриття переговорних глав та підписання Угоди про приєднання вимагає безумовного схвалення всіма 27 державами-членами ЄС та ратифікації їх національними парламентами. У випадку Франції це також може вимагати проведення національного референдуму, що додає невизначеності в процес.

На даний момент інституції ЄС продовжують скринінг законодавства країн-кандидатів, однак юридичні рамки проведення внутрішніх інституційних реформ блоку залишаються предметом запеклих міждержавних дискусій. Країни-кандидати ризикують опинитися в «чистилищі» переговорів, де вимоги до них зростатимуть мірою того, як старі члени перестроюватимуть правила гри.