Європейська архітектура безпеки, створена навколо підтримки України, стоїть на порозі критичного переломного моменту. Дипломати та аналітики попереджають: континент ризикує втратити двох головних архітекторів цієї стратегії. Британський прем'єр-міністр Кір Стармер вже покинув свій пост, а президент Франції Еммануель Макрон не зможе балотуватися на наступний термін. Їхній відхід відкриває небезпечну невизначеність для майбутнього Києва та всього західного альянсу.

Французький вибір: ризик зміни курсу

Головне занепокоєння дипломатичної спільноти зосереджене навколо майбутніх виборів у Франції. Макрон має покинути свій пост наступного року, і на горизонті не видно очевидного наступника, готового продовжити його курс. Букмекери та політологи називають фаворитом лідерку ультраправих Марін Ле Пен. Вона відкрито обіцяє вивести Францію з військового командування НАТО, скасувати санкції проти Росії та змусити Україну погодитися на мир на умовах Москви.

Її суперник зліва, Жан-Люк Меланшон, пропонує радикальні заходи, пообіцявши повний вихід країни із західного альянсу. Британські чиновники, як повідомляє джерело в The Telegraph, вже вивчають сценарії, в яких перемога одного з цих кандидатів може зруйнувати коаліцію та обмін секретними розвідувальними даними. Західний дипломат прямо попередив про «велику проблему» для НАТО в такому разі.

Німецька дилема: хто замінить Макрона?

Єдиним очевидним кандидатом, здатним замінити французького лідера в тандемі з Британією, здавався канцлер Німеччини Фрідріх Мерц. Він активно реформує бундесвер, прагнучи перетворити його на найпотужнішу армію Європи. Однак сам Мерц опинився заплутаним у внутрішньому кризі, і сумніви у його здатності утриматися на посаді посилюються.

Критика прийшла навіть ізсередини його партії. Депутат ХДС Родеріх Кізеветтер, колишній полковник, назвав лідера партії «не Черчіллем». На його думку, як ХДС, так і соціал-демократи уражені так званою «московською зв'язкою» — частиною членів правлячих партій, готових повернутися до звичних відносин з Росією після завершення війни.

Кізеветтер пов'язує цю «зв'язку» з конкретними діями канцлера: утриманням дальнобойних ракет Taurus та відмовою конфісковувати судна «тіневого флоту» Росії. Мерц також зірвав спроби ЄС заборонити вільне пересування російських дипломатів у Шенгенській зоні та відмовився закрити берлінський «Російський дім», який вважається прикриттям для шпигунської мережі Москви.

«Мерц також має боротися з цією московською зв'язкою, — заявив депутат. — Це не лідерство. Хто тоді може очолити Європу? Нам потрібен Черчілль. У нас було кілька «черчіллівських моментів», але свого Черчілля в Європі поки немає».

Пошук нового лідера

Ваккуум лідерства не можуть заповнити й інші ключові гравці. Польща та Італія, лідери яких — Дональд Туск та Джорджа Мелоні — відмовилися направляти війська в Україну. Крім того, у обох лідерів вибори до кінця наступного року, що не дозволяє їм претендувати на роль нових гарантів безпеки.

На боці Британії ситуація виглядає трохи стабільнішою. Наступник Стармера, Енді Бернем, має міцну хватку у внутрішній політиці, хоча й обмежений у досвіді зовнішньої. Свою першу зустріч із іноземним лідером на новій посаді він провів саме з Володимиром Зеленським у Портсмуті, сигналізуючи союзникам, що курс підтримки України та НАТО залишиться незмінним.

Спадщина «Коаліції охочих»

Тандем Стармера та Макрона свого часу подолав багаторічні суперечки Лондона та Парижа, об'єднавши понад 30 країн навколо підтримки України та плану розмінування Ормузької протоки. Якщо відхід Стармера супроводжувався визнанням його заслуг, то вихід Макрона, ймовірно, сприймуть набагато тривожніше.

Однак надія залишається на «коаліцію охочих». Ця структура вже неодноразово ставала майданчиком для конкретних оборонних ініціатив. У липні Україна разом із дев'ятьма країнами Європи створила антибалістичну коаліцію для посилення протиракетної оборони. Учасники «коаліції охочих» також готували суттєве посилення українського ППО, маючи на руках конкретний план дій.

Майбутнє залежить від того, чи зможе Бернем взяти на себе роль лідера цієї коаліції, поки Європа шукає свого нового «Черчілля».