В умовах затяжної війни та відсутності регулярних виборів політична карта України зазнає небувалих змін. Традиційні механізми політичної кар'єри, коли регіональні лідери «виросвають» до загальнонаціонального масштабу, довгий час працювали з перебоями. Однак 2026 рік став переломним моментом, коли мер Харкова Ігор Терехов, раніше відомий переважно в регіональному контексті, вийшов у лідери загальнонаціональних рейтингів довіри, випередивши багатьох федеральних політиків.
Результати соціологічних опитувань: лідерство в довірі
Дані соціологічних досліджень, проведених у першій половині 2026 року, свідчать про безпрецедентний ріст популярності харківського мера. Опитування Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), проведене у травні-червні поточного року, показало, що Ігор Терехов посідає перше місце за балансом довіри-недовіри серед усіх запропонованих у опитуванні діячів. На його боці 52% респондентів, тоді як рівень недовіри становить всього 19%. У порівнянні з січневими показниками, ці цифри демонструють стійку позитивну динаміку.
Додаткове опитування, проведене соціологічною компанією «СОЦІС» у березні 2026 року, моделювало результати майбутніх парламентських виборів. У цьому сценарії умовний політичний проєкт на чолі з Тереховим зайняв би впевнене третє місце, набравши 13,7% голосів серед тих, хто визначився з вибором. У цій гіпотетичній гонці його випередили б лише проєкти, пов'язані з військовими лідерами — умовними «партіями» Валерія Залужного та Кирила Буданова.
Ключовий фактор успіху: ефективність управління в кризі
Основною причиною такого злету рейтингів експерти називають успішне управління містом у період надзвичайно важкої зими 2025-2026 років. Тоді як столиця України, Київ, зіткнулася з системними проблемами через російські атаки на енергетичну інфраструктуру та недостатню підготовку до кризи, Харків продемонстрував високу стійкість. Місто, що знаходиться за десятки кілометрів від лінії фронту, виглядало більш готовим до викликів, ніж тиловий Київ.
Невільне порівняння роботи київського та харківського керівництва склалося на користь останнього. Успішна робота міської адміністрації в умовах дефіциту ресурсів та постійної загрози атак створила імідж ефективного менеджера, здатного вирішувати складні задачі в надзвичайних ситуаціях. Ця якість стала затребуваною на загальнонаціональному рівні, де спостерігається дефіцит управлінців з доведеним досвідом кризового менеджменту.
Політичні амбіції та «кастинг» на Банковій
Ріст популярності Терехова не залишився непоміченим у верхівках влади. Під час літньої перезавантаження Кабінету міністрів 2026 року, після оголошення про відставку прем'єр-міністра Юлії Свириденко, у медіапросторі активізувалися чутки про можливе залучення мера Харкова до центрального уряду. Президент Володимир Зеленський провів серію показових зустрічей з кількома діячами, включаючи Терехова, що багато хто розцінив як своєрідний «кастинг» на вакантну посаду голови уряду.
Аналогії такої практики вже мали місце: після звільнення попереднього керівника Офісу президента, Кирила Буданова було запрошено на зустріч, і згодом він зайняв високу посаду. Однак, попри чутки, Терехов залишився в Харкові. Експерти пов'язують це з відсутністю власної політичної опори у Верховній Раді, що робить перехід на федеральну посаду ризикованим без створення власної партії або коаліції.
Суперечливі дані
Існує різнорідність у оцінці перспектив Терехова. З одного боку, опитування показують високий рівень довіри та готовність виборців підтримати його проєкт (13,7% на парламентських виборах). З іншого боку, аналітики вказують на структурні перешкоди: відсутність власної партії та складність виходу з «східної ніші» на загальнонаціональну арену без підтримки великих політичних сил. Крім того, деякі експерти сумніваються у здатності лівоцентристських проєктів, до яких може тяжіти Терехов, знайти широку підтримку в умовах поточної геополітичної ситуації.
