Група фізиків продемонструвала принципово новий результат у галузі квантової оптики та фізики твердого тіла: вперше в історії експериментальної фізики вдалося безпосередньо візуалізувати переходи Ландау — Зенера — Майорани в одношаровому графені. Йдеться про квантовий процес, за якого сильне електричне поле переводить електрони з однієї енергетичної зони в іншу, порушуючи адиабатичний режим, у якому система за повільної зміни зовнішнього впливу залишається в початковому стані. Для фіксації цих надшвидких подій учені розробили метод субциклової візуалізації, що дає змогу відстежувати зміни електронної структури швидше, ніж за один період коливань світлової хвилі. Результати експерименту, опубліковані в листопаді 2026 року, наочно показують, як інтенсивне випромінювання керує рухом електронів у матеріалі на фемтосекундних масштабах часу.

Механіка переходу: від адиабатичного режиму до міжзонного тунелювання

Переходи Ландау — Зенера — Майорани виникають, коли електрон під дією швидко змінного електричного поля проходить через область зближення енергетичних зон і тунелює між ними. У звичайних умовах, за достатньо плавного змінення зовнішнього впливу, квантова система залишається в початковому енергетичному стані — це так званий адиабатичний режим. Однак достатньо сильне поле здатне порушити цей режим і спричинити перехід електрона в іншу зону. Графен із його характерною лінійною структурою енергетичних зон, де валентна зона та зона провідності сходтяться в точках Дірака, є особливо наочною «лабораторією» для вивчення подібних процесів. Саме тому вибір одношарового графену як об'єкта дослідження не випадковий: його зонна структура робить міжзонні переходи максимально чутливими до зовнішнього поля.

Експериментальна установка: два імпульси та фотоемісійний мікроскоп

Під час експерименту фізики впливали на одношаровий графен інтенсивними імпульсами середнього інфрачервоного діапазону з частотою близько 30 терагерців. Потім короткі імпульси екстремального ультрафіолетового випромінювання (XUV) вибивали електрони з матеріалу, а фотоемісійний мікроскоп фіксував їхню енергію та імпульс. Повторюючи вимірювання з різними часовими затримками між «накачувальним» і «зондувальним» імпульсами, дослідники отримали послідовність знімків розподілу електронів в енергетичних зонах. Так вдалося простежити, як сильне поле водночас прискорює електрони всередині зони та спричиняє переходи між зонами, створюючи свого роду «відеозапис» квантової динаміки.

Прорив у роздільній здатності: вся зона Бріллюена за 10 фемтосекунд

Головне технічне досягнення роботи — охоплення всієї першої зони Бріллюена, що описує повну область можливих імпульсів електронів у кристалічній решітці. Раніше субциклові фотоемісійні експерименти давали змогу досліджувати лише обмежені ділянки імпульсного простору. Нова установка збільшила доступну область більш ніж у 100 разів, що принципово змінює масштаб спостережуваних явищ. Часова роздільна здатність склала менше 10 фемтосекунд — це 10⁻¹⁵ секунди, за який світло проходить лише близько трьох мікрометрів. При цьому точність налаштування часової затримки між імпульсами досягла 230 аттосекунд, що дає змогу розділяти події, які відбуваються швидше, ніж один цикл коливань інфрачервоного поля.

Два процеси одночасно: прискорення та міжзонні переходи

Отримані дані показали, що під дією сильного поля розподіл електронів не просто зміщується у просторі імпульсів, а й помітно змінює свою форму. Це свідчить про одночасну дію двох фізичних процесів: прискорення електронів всередині енергетичної зони та міжзонних переходів Ландау — Зенера — Майорани. Зіставлення експериментальних даних із квантово-механічними розрахунками дозволило дослідникам розділити внесок кожного з цих механізмів і простежити, як саме змінюється електронний розподіл протягом кількох фемтосекунд. Такий підхід відкриває шлях до кількісного моделювання надшвидких квантових процесів у твердих тілах.

Межа швидкості: фонони та 9 фемтосекунд

Учені також встановили, що когерентне керування електронами світловим полем обмежує їхнє розсіювання під час взаємодії з коливаннями кристалічної решітки — фононами. Особливу роль відіграють оптичні фонони: вони швидко перерозподіляють електрони за імпульсами та руйнують узгодженість їхньої квантової еволюції. За оцінкою авторів, характерний час розсіювання становить близько 9 фемтосекунд. Це значення задає важливу часову межу для майбутніх пристроїв, у яких рухом електронів передбачається керувати безпосередньо світловою хвилею: якщо керувальний імпульс довший за цей час, когерентність втрачається і керування стає неефективним.

Перспективи: від графену до інших квантових матеріалів

Нова методика відкриває можливість вивчати надшвидкі квантові процеси не лише в графені, а й в інших квантових матеріалах. Автори розраховують застосовувати її для дослідження керування енергетичними зонами світлом, фазових переходів і динаміки електронів у твердих тілах. У перспективі такі вимірювання допоможуть відповісти на фундаментальне питання: наскільки швидко можна перемикати електронні стани матеріалів за допомогою світла. Це має пряме відношення до розробки нових поколінь оптоелектронних пристроїв, у яких світло, а не електричний струм, виконуватиме функцію керування електронними властивостями матеріалу на аттосекундних і фемтосекундних масштабах часу.