Втрата виробничих потужностей, складів чи товарних запасів внаслідок воєнних дій для українського підприємця означає не просто збиток, а системну кризу платоспроможності. Знищене обладнання не скасовує кредитних зобов'язань, податкових нарахувань, орендних платежів, зарплат та вимог контрагентів. Як пояснює в ексклюзивній колонці для РБК-Україна адвокатка Juscutum Оксана Курочкіна, після фіксації руйнувань підприємство стикається з принципово іншим питанням: чи здатне воно продовжувати виконувати грошові зобов'язання, чи вже демонструє ознаки неплатоспроможності. Держава на поточний момент не забезпечує бізнесу швидкого та універсального механізму повного відшкодування воєнних збитків, що робить управління борговим навантаженням завданням самого керівника.

Доказова база: що потрібно зафіксувати насамперед

Першим і обов'язковим кроком після воєнного пошкодження майна стає документальне підтвердження шкоди. Адвокатка перелічує мінімальний набір доказів: акти ГСЧС, поліції та військової адміністрації, фото- та відеофіксація руйнувань, інвентаризаційні акти, бухгалтерські документи та експертна оцінка вартості втрачених активів. Ця доказова база необхідна для звернення до страхових компаній, участі у компенсаційних механізмах, ведення кримінальних проваджень та розв'язання спорів із контрагентами. Водночас, як підкреслює Курочкіна, подібні документи фіксують масштаб втрат, але не відновлюють платоспроможність підприємства і не припиняють дію наявних грошових зобов'язань.

Межі форс-мажору: що він знімає, а що — ні

Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України, обставини непереборної сили можуть звільнити боржника від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо саме вони зробили його виконання неможливим. На практиці це означає, що форс-мажор, як правило, знімає штрафні санкції: пені, неустойки, збитки за прострочення. Саме ж основний борг — кредит, вартість отриманого товару чи послуги, орендна плата — зазвичай зберігається. Сертифікат Торгово-промислової палати України слугує доказом настання форс-мажорних обставин, але суд у кожній конкретній справі оцінює причинно-наслідковий зв'язок між подією та неможливістю виконати саме цей договір. Таким чином, форс-мажор і процедура банкрутства не конкурують: перший відповідає на питання про відповідальність за невиконання окремого зобов'язання, другий — на питання про долю підприємства, яке втратило активи і не здатне виконати сукупність боргів.

Кейс «Альтком»: позиція Верховного Суду

Прикладним для розуміння судової практики стала справа ТОВ «Дорожнє будівництво „Альтком'» (провадження №925/843/25). Боржник заперечував проти відкриття провадження у справі про банкрутство, посилаючись на наслідки збройної агресії РФ, втрату частини майна та ускладнення господарської діяльності на територіях бойових дій і тимчасової окупації. У постанові від 26 березня 2026 року Верховний Суд України зазначив, що сам по собі факт воєнного стану, збитковості діяльності чи втрати частини активів не є достатньою підставою для відмови у відкритті банкрутного провадження. Боржник зобов'язаний довести прямий причинно-наслідковий зв'язок між наслідками збройної агресії та неможливістю виконати саме конкретне грошове зобов'язання. Цей прецедент чітко окреслює: воєнні руйнування можуть пояснювати фінансову кризу бізнесу, але не списують борги автоматично.

Санация та банкрутство як інструменти управління кризою

Коли зупинка виробництва призводить до втрати грошового потоку, прострочення платежів, накопичення штрафів та судових спорів із контрагентами, питання швидко переходить із площини оцінки збитків у площину управління платоспроможністю. На цьому етапі підприємству, за словами адвокати, потрібні не лише оцінювач чи бухгалтер, а й незалежний антикризовий аналіз фінансового стану. У низці випадків таку функцію забезпечує арбітражний керуючий в межах процедур санации чи банкрутства. Санация дозволяє реструктурувати борги, отримати відстрочку платежів і зберегти підприємство як діючий суб'єкт, тоді як банкрутство — це впорядкована ліквідація, що мінімізує хаос для кредиторів і працівників. Вибір процедури залежить від масштабу втрат, наявності заставного майна та перспектив відновлення виробництва.

Практичні висновки для постраждалого бізнесу

Сукупність наведених положень дозволяє сформулювати кілька практичних орієнтирів. По-перше, фіксація шкоди та оформлення форс-мажорного сертифіката — необхідні, але не достатні заходи: вони не припиняють основний борг. По-друге, керівнику слід якомога раніше проводити внутрішню оцінку платоспроможності, а не чекати, доки прострочення не переростуть у судові позови. По-третє, для суду вирішального значення мають не загальні посилання на воєнний стан, а конкретні документи, що підтверджують втрату активів і їхній зв'язок із неможливістю виконати конкретне зобов'язання. У умовах, коли універсального механізму державних компенсацій не існує, юридична стратегія управління боргом стає не менш важливою, ніж оперативне усунення наслідків руйнувань.