Команда Google Quantum AI опублікувала в журналі Science результати масштабного експерименту, у якому на надпровідниковому квантовому процесорі Willow продемонстровано прояв контекстуальності — фундаментальної властивості квантових систем, за якої результат вимірювання одного параметра залежить від того, які інші сумісні вимірювання проводяться одночасно. За оцінкою авторів, саме контекстуальність може виступати одним із фізичних ресурсів, що забезпечують обчислювальну перевагу квантових алгоритмів над класичними. Експеримент охопив завдання на ґратках до 105 кубітів і включав серію перевірок — від двохкубітних ігор до багатокористувацьких схем GHZ, — кожна з яких підтвердила відхилення від класичних меж.
Контекстуальність: властивість, яку не можна «пояснити заздалегідь»
У класичній фізиці прийнято вважати, що результат вимірювання визначається станом системи в момент вимірювання, незалежно від того, які інші сумісні величини вимірюються паралельно. Квантова механіка допускає порушення цього принципу: результат може залежати від «контексту» — набору одночасно виконуваних вимірювань. Теоретично саме ця властивість, а не просто суперпозиція чи заплутаність, розглядається як можливе джерело квантової переваги в обчисленнях. Донедавна контекстуальність залишалася переважно теоретичною конструкцією, перевіреною лише на малих системах. Експеримент на Willow вперше переніс перевірку на процесор промислового масштабу з десятками кубітів.
Гра з магічним квадратом: класична межа та її подолання
Для перевірки контекстуальності дослідники використали так звану гру з магічним квадратом. Завдання формулюється так: у таблицю 3×3 необхідно вписати значення +1 або −1 так, щоб добуток чисел у кожному рядку дорівнював +1, а в кожному стовпці — −1. Математично така таблиця неможлива: умови для рядків вимагають парної загальної кількості від'ємних значень, а для стовпців — непарної. В ігровій версії два учасники отримують завдання заповнити рядок і стовпець відповідно, не спілкуючись одне з одним, і виграють, якщо їхні відповіді збігаються в клітинці, що перетинається. Будь-яка заздалегідь підготовлена (класична) стратегія дозволяє виграти максимум у 8 випадках із 9, тобто у 88,89% партій. Квантова система, що використовує заплутаність, дозволяє перевищити цю межу. В експерименті учасники мали дві пари заплутаних кубітів Белла. Google провела всі 9 варіантів гри по 100 000 разів і отримала результат 98,30% ± 0,01%. Процесор програвав приблизно одну партію із 60, тоді як будь-яка класична стратегія неминуче програє принаймні одну з дев'яти.
Нерівність Белла — Кохена — Шпекера: кількісна оцінка контекстуальності
Після демонстрації переваги над класичною межею команда виміряла саму ступінь контекстуальності за допомогою нерівності Белла — Кохена — Шпекера. Ця нерівність дозволяє перевірити, чи можна результати вимірювань пояснити заздалегідь заданими значеннями фізичних величин (так звана неконтекстуальна модель). Для класичних систем відповідний показник χ не може перевищувати 4, тоді як квантова механіка допускає значення до 6. Google отримала χ = 5,590 ± 0,008 — результат помітно вищий за класичну межу і всього на 7% нижчий за абсолютну квантову межу. Принципова особливість цього тесту полягає в тому, що він не залежить від вихідного стану кубітів: отримане значення характеризує сам процесор як фізичну систему, а не спеціально підготовлений набір вхідних даних.
Масштабування: гра GHZ на 71 кубіт і заплутаність 45 кубітів
Окремий блок експериментів був присвячений перевірці того, чи зберігається квантова перевага при збільшенні кількості кубітів. У грі GHZ, що ґрунтується на особливому стані багатокубітної заплутаності, експеримент охопив до 71 учасника, кожному з яких відповідав окремий кубіт. Квантова механіка дозволяє вигравати в такій грі в кожній партії, тоді як найкращі класичні стратегії дають 75% при трьох учасниках, а при збільшенні їхньої кількості результат асимптотично наближається до 50%. Через апаратний шум Google не досягла ідеального результату, проте квантова система залишалася вище класичної межі на всіх перевірених розмірах ґратки. Крім того, під час цих експериментів команда підтвердила справжню квантову заплутаність між 45 кубітами — важливий результат для оцінки масштабованості процесора.
Алгоритм пошуку лінійної функції та практична верифікація обладнання
Ще один експеримент перевіряв алгоритм пошуку прихованої лінійної функції, для якого у 2018 році було теоретично доведено можливість квантової переваги при використанні схем постійної глибини — тобто коли кількість послідовних обчислювальних кроків не зростає разом із розміром завдання. Google вперше реалізувала такий алгоритм на реальному обладнанні у великому масштабі: процесор вирішив завдання на ґратках розміром до 105 кубітів, показавши ймовірність успіху вище 50%. Крім фундаментального значення, завдання на контекстуальність набули практичного застосування для верифікації обладнання. Вони вимагають узгодженої роботи безлічі кубітів і дозволяють виявляти тонкі систематичні помилки, які можуть залишатися непомітними при стандартних тестах із випадковими квантовими схемами. Як еталон тут виступають фізичні межі: χ = 6 для вимірювання контекстуальності та 100% для ймовірності виграшу. Такий підхід може стати інструментом оцінки точності процесорів при виконанні складних алгоритмів, у тому числі при моделюванні молекул для хімії та матеріалознавства.