Конфіденційний документ, отриманий виданням Iran International, та дані джерел у Міністерстві нафти Ірану свідчать про те, що Тегеран використовує нафтові термінали та об'єкти зберігання в Китаї, щоб підтримувати роботу санкційних танкерів усупереч обмеженням Вашингтона. По суті, йдеться про винесення частини логістики за межі досяжності американського тиску: судна формально залишаються під санкціями, але отримують можливість розвантажуватися та перекачувати вантажі через китайську інфраструктуру. Паралельно, як повідомило Центральне командування ЗС США (CENTCOM) 7 листопада, у Тампі сформовано нову групу «Iron Gate» — близько 20 цивільних та військових співробітників, які координують роботу з іншими відомствами для відстеження постачань озброєнь та інших незаконних потоків через сухопутні кордони Ірану та Каспійське море.

Китайська інфраструктура як обхідний канал

Згідно з витоком, ключовим елементом схеми стали термінали та сховища в КНР, що дозволяють іранським танкерам продовжувати операції там, де прямі поставки під санкціями США були б неможливі. Це особливо значущо на тлі того, що, за оцінкою CENTCOM, морська блокада вже запобігла експорту більш ніж на 25 мільярдів доларів сиρої нафти. Саме цей розрив у доходах, за логікою джерел, стимулює Тегеран шукати альтернативні канали — зокрема через треті країни з розвиненою нафтовою інфраструктурою, здатні прийняти та переробити вантажі, не потрапляючи безпосередньо під американські обмеження.

Група Iron Gate: можливості та межі

Аналіз показує, що «Iron Gate» додає Вашингтону координаційного потенціалу, але саме оголошення про її створення не містить ознак нових повноважень на огляд суден у Каспійському морі або доступу до портів сусідніх держав. За оцінкою Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS) за червень, Ірану для відновлення військово-промислового потенціалу необхідні імпортні верстати, електроніка та двигуни, а Каспій і Пакистан розглядаються як альтернативи порушеним закупівлям через ОАЕ. Таким чином, реальна ефективність групи залежить не стільки від здатності США відстежувати конкретні відвантаження, скільки від того, чи вдасться переконати уряди, банки та постачальників припинити сприяння таким поставкам до того, як товари взагалі досягнуть регіону.

Каспійський коридор і фактор Росії

Найскладнішим елементом пазла залишається Росія: військова співпраця Москви з Іраном дає їй підстави підтримувати транспортні зв'язки відкритими, що обмежує перспективи Вашингтона в отриманні співпраці щодо ключового північного маршруту. У жовтні аналітик Інституту Йорктауна Микита Смагагін описав розширення торгівлі Каспієм на тлі дефіциту суден, обмежень пропускної спроможності портів та зростання фрахтових ставок. Цей коридор дає Тегерану перепочинок, але не здатний замінити південні ворота; при цьому затори, малі глибини та сезонні умови здатні сповільнювати поставки без будь-якого американського втручання, що ускладнює саму оцінку ефективності заходів примусу.

Регіональні партнери: між тиском і прагматизмом

Казахстан наочно демонструє суперечність між фінансовим тиском і регіональними транспортними амбіціями: у травні віцепрем'єр Серік Жумангарін заявив, що ризики розрахунків зупинили контракти з Іраном, а вже місяць потому Астана підписала угоду про логістичний термінал в іранському порту Шахід Ражаї. Хоча порт розташований на південному узбережжі Ірану, проєкт підтверджує ширший інтерес Астани до збереження транзитних зв'язків через Іран. Азербайджан, зі свого боку, 5 березня 2026 року призупинив вантажні переїзди, що додатково звужує доступні маршрути. У вересні 2024 року Держдепартамент США вже вносив до санкційних списків російські судноплавні компанії, які, за його даними, перевозили іранське військове обладнання через Каспій до Росії; ці заходи створили прецедент правозастосування, спрямований на постачальників, а не лише на операторів.

Що насправді означає успіх

Принципово важлива відмінність: обмеження військового постачання не вимагає закриття звичайної торгівлі, і зростання обсягів торгівлі саме по собі не означає провалу групи. Більш вразливими для втручання стають окремі відвантаження критично важливого обладнання, яке Іран не може замінити самостійно. Однак якщо інші постачальники відступлять, а російські маршрути залишаться відкритими, тиск може лише збільшити залежність Тегерана від Москви, скоротивши простір для маневру та зберігши те військове партнерство, яке Вашингтон прагне послабити. У цьому сценарії економічна залежність і військове постачання не обов'язково рухатимуться в тому напрямку, який передбачає американська стратегія.