Вночі з 24 травня небо над Україною перетворилося на поле битви, де зіштовхнулися сотні дронів та десятки ракет. Але за сухими цифрами втрат та руйнувань ховається глибша, лякаюча логіка. Інститут вивчення війни (ISW) озвучив версію, яка змінює сприйняття подій: масована атака на Київ — це не демонстрація військової могутності, а спроба Володимира Путіна компенсувати особисте та політичне приниження.
Синдром приниженого диктатора
Аналітики роблять сміливий висновок: наказ про нанесення удару було віддано як реакція на парад 9 травня. Попри масштабну підготовку, шествія в Москві викликали хвилю критики. Для Кремля, звиклого до абсолютного контролю над наративом, будь-яка критика — це загроза. І щоб «стерти» це відчуття приниження, було обрано найжорстокіший інструмент — удар по «центрах прийняття рішень» у Києві.
Путін намагається транслювати силу, але, на думку експертів, робить це саме тому, що відчуває себе вразливим. Атака стала способом перемкнути увагу світової та внутрішньої аудиторії з проблем на фронті та провалів у організації параду на «активну фазу» війни.
Маскування провалів на фронті
Ситуація на лінії фронту навесні-влітку 2026 року складається для російської армії далеко не найкращим чином. Значних проривів немає, а українські сили продовжують контратаки та наносять удари глибоко в тил противника. У таких умовах удар по столиці України слугує димовою завісою. Це спроба створити ілюзію того, що ініціатива залишається у Москви, хоча реальність говорить про протилежне.
Навіть російські військові блогери, зазвичай схильні до перебільшення успіхів, визнають, що удари по Києву мають скоріше символічний характер. Вони не змінюють хід війни, але дозволяють Кремлю підтримувати риторику «наступального духу».
Ціна брехні та руйнувань
Ігнорування заявленого «духу» перемир'я — ще один показник того, що Москва готова на все, лише б зберегти обличчя. В результаті нічної атаки було випущено 90 ракет, включаючи балістичну ракету «Орешник», та 600 безпілотників. ППО України вчинили неможливе, збивши 55 ракет та 549 дронів, але ціна трагедії виявилася жахливою.
Померли люди, постраждали діти. Під удар потрапили не лише житлові квартали, а й культурні цінності: будівля МЗС, художній музей та музей «Чорнобиль». Окупанти цілеспрямовано били по школах та ринках. У Білій Церкві також підтвердили удар «Орешником», де загинули двоє чоловіків.
Цей сценарій підтверджує одну просту істину: коли диктатору нічого сказати по суті, він починає говорити мовою руйнувань. Але, як показує аналіз ISW, за цією агресією ховається не сила, а страх перед власною слабкістю.