Парламентські вибори в Ізраїлі, що пройшли напередодні, принесли результати, які в перші години після закриття виборчих дільниць не збіглися з прогнозами опитувань. Головний меседж ізраїльської опозиції в перші години після голосування звучив як «Нетаньягу програв і повинен піти», а частина прихильників опозиційних партій святкувала перемогу купанням у фонтанах. Проте вже до ранку від ейфорії не залишилося й сліду: у міру підрахунку голосів стало очевидно, що партія «Лікуд» упевнено посідає перше місце, а провладний блок партій загалом обходить блок сіоністів-опозиціонерів із помітним запасом.
Підрахунок на 85%: цифри, які змінюють розклад
За даними на момент підготовки матеріалу, підраховано майже 85% голосів. У партії Нетаньягу та його союзників у майбутньому Кнесеті — 54 місця, у сіоністів-опозиціонерів — 49 мандатів, дві арабські партії сумарно отримують 17 місць. Попереду — розкриття так званих «подвійних конвертів», тобто підрахунок голосів ізраїльтян, які голосували не за місцем проживання. Левова частка таких бюлетенів припадає на армійських резервістів, яких на цих виборах було як ніколи багато через напружену ситуацію з безпекою. Їхні голоси, за оцінками, у різній пропорції розподіляться між «Лікудом», партією ультранаціоналіста Ітамара Бен Гвіра та сіоністами-опозиціонерами, але масово не підуть ні арабським партіям, ні ультраортодоксальним формуванням, звільненим від військової служби.
Поріг у 61 голос: чому 17 мандатів арабських партій не вирішують завдання
В Ізраїлі виграти перше місце на виборах — лише початок. Головне завдання — формування коаліції з мінімум 61 депутата у 120-місному парламенті. Ізраїльське суспільство вкрай фрагментоване, а прохідний бар'єр до Кнесету становить лише 3,25%, тому до порівняно невеликого парламенту проходить понад десяток партій. В іншій країні 17 мандатів арабських партій стали б «золотою акцією», що дозволяє будь-кому з двох таборів сформувати впевнену більшість. Проте в ізраїльській політичній реальності будь-який формат співпраці з арабськими партіями, що представляють близько 20% виборців, частіше розцінюється виборцями як «зрада». Серед союзників Нетаньягу — ультрарелігійні єврейські партії та ультранаціоналісти, які відкрито виступають за дискримінацію арабського населення. Опозиціонери-сіоністи загалом налаштовані дещо менш радикально, але напередодні виборів низка політиків із цього табору також категорично відкинула можливість будь-якого альянсу з арабськими партіями. Виникає патової ситуація, коли жоден із двох основних блоків не може самостійно набрати 61 голос.
Чотири сценарії: від коаліції до нових виборів навесні
Згідно з аналізом, події можуть розвиватися за кількома сценаріями. Мандат на формування коаліції насамперед отримає Нетаньягу, у якого на це відводиться 28 днів із опцією продовження ще на 14. Якщо він не впорається, право формувати уряд може перейти до одного з представників опозиції. Якщо і в нього нічого не вийде, Ізраїлю доведеться йти на чергові парламентські вибори навесні наступного року. Прецедент уже є: у 2019–2021 роках країна пройшла через серію з чотирьох голосувань менш ніж за два календарні роки. Додатковим фактором залишається практика так званого «тушкування» — переходу депутатів з опозиції до коаліції індивідуально чи групами. Хоча через крайню поляризацію суспільства цей механізм в Ізраїлі не настільки поширений, як у низці інших парламентських систем, він не виключений.
Рекордна явка та конфронтаційна риторика
На цих виборах в Ізраїлі зафіксовано рекордну явку з 1999 року. Активна конфронтаційна риторика провладного блоку, побудована за принципом «ми чи вони», вочевидь, мобілізувала на дільниці як самих арабських виборців, так і тих, хто найбільш жорстко налаштований щодо них. Головне об'єднуюче гасло опозиції на цих виборах було спрямоване проти чинного прем'єра, проте, як показує хід підрахунку, цього виявилося недостатньо для зміни влади. Підсумки виборів та подальша коаліціада можуть мати наслідки, що виходять далеко за межі внутрішнього політичного життя Ізраїлю, включаючи вплив на регіональну безпеку та на хід війни в Україні, на яку Ізраїль справляє суттєвий військовий і розвідувальний вплив.
