Здавалося б, перемога «Нафтогазу» в арбітражі — це питання закрите. Швейцарський суд підтвердив вердикт, і здавалося, що борг у 1,4 мільярда доларів вже на рахунку. Але геополітика внесла свої корективи. Казахстан, який став потенційною майданчиком для стягнення, офіційно заявив про неможливість виконання рішення суду.
Чому Астана закрила двері для українського позову?
Ситуація розвивалася стрімко. Раніше суд Міжнародного фінансового центру «Астана», який працює за нормами британського права, дав добро на виконання рішення на користь української компанії. Це відкривало реальні перспективи для арешту активів «Газпрому» на території республіки. Однак міністр юстиції Казахстану Ерлан Сарсембаєв у інтерв'ю виданню Zakon.kz поставив крапку в цьому питанні.
Офіційний Нур-Султан відмовився визнавати обов'язковість рішення. Аргументація чиновників проста, але суворі: суд був проведений без участі російської сторони, отже, рішення не вважається остаточним. Сарсембаєв підкреслив, що право подати позов є у будь-кого, але це не гарантує наявності юрисдикції для примусового виконання.
Історія конфлікту: від транзиту до мільярдних позовів
Корені проблеми сягають контракту 2019 року. Після зупинки транзиту російського газу через станцію «Сохрановка» у 2022 році, Київ вимагав компенсації. У березні 2026 року «Нафтогаз» досяг остаточної перемоги: Федеральний верховний суд Швейцарії відхилив усі скарги монополіста, залишивши в силі рішення арбітражу від червня 2025 року.
Тепер, коли Казахстан відмовився бути інструментом тиску, Україні доведеться шукати інші шляхи для реалізації свого права на компенсацію. Цей крок Астани можна розцінити як спробу зберегти нейтралітет і не вступати в прямий конфлікт з Москвою, попри правові норми, що діють у МФЦ «Астана».