Через чотири роки після початку повномасштабної війни Харківська наступальна операція, розгорнута Силами оборони 6 вересня 2022 року, досі залишається еталоном за темпом і глибиною просування за весь конфлікт. Про цю операцію багато написано в жанрі спогадів і похвал, але значно менше — в жанрі аналізу. У колонці для РБК-Україна доктор військових наук Олег Семененко розбирає не те, що операція вдалася, а те, за яких умов і завдяки яким факторам такий результат взагалі був можливий. Ключовий висновок експерта полягає в тому, що в класичній арифметиці наступу тут не вистачає однієї змінної — і це не героїзм, а інформація.
Без чисельної переваги
Нормативи наступальної операції, на яких сформована більша частина офіцерського корпусу пострадянської школи, вимагають на ділянці прориву переваги над противником у три-чотири рази. На харківському напрямку такої переваги не було: наступальна групування була співмірна з оборонною, а за низкою позицій навіть поступалася їй. Попри це оборона була прорвана за добу, а темп просування в перші дні перевищив 20 кілометрів на добу — показник, який радянські доктринальні установки допускали, мабуть, лише для розвитку успіху танковою армією в оперативній глибині. Саме це розбіжність між «паперовою» арифметикою сил і реальним результатом і вказує на наявність фактора, не врахованого в стандартному розрахунку.
Помилка в голові, а не на карті
За оцінкою Семененка, найдорожча помилка російського командування була зроблена не на карті, а в голові. До вересня 2022 року в російських оцінках закріпилося уявлення про Сили оборони України як про армію, виснажену літніми боями на Донбасі, здатну лише на локальні контратаки і нездатну готувати дві наступальні операції одночасно. На цьому заблужданні була побудована українська комбінація: публічно і гучно готувалися Херсон, куди пішли російські резерви, включаючи десантні частини, тоді як харківський напрямок був знесений до другорядного. При цьому розвідувальні ознаки зосередження українських військ на Слобожанщині фіксувалися; за свідченням учасників планування, ця інформація або не дійшла до потрібного рівня прийняття рішень, або була проігнорована. Як зазначає експерт, недооцінка противника — це фактично нездатність повірити наявним даним, коли вони суперечать уже сформованій картині світу.
Слабкі ланки оборони
Далі, за словами Семененка, помилки почали накладатися одна на одну. Ділянку Балаклія — Ізюм утримували переважно частини Росгвардії, підрозділи так званих «корпусів» і добровольчі формування — сили, не призначені для загальновійськового бою, і за п'ять місяців окупації не була інженерно обладнана як безперервна оборона. Оперативних резервів у смузі не було — їх забрав південь на так зване «контрнаступлення 2022 року». На стиках діяли структури різного підпорядкування, тому найвразливіше місце оборони виявилося ще й адміністративним. Забезпечення замыкалося на Куп'янський залізничний вузол і переправи через Оскіл, які системно уражались високоточними засобами ще в липні-серпні, тобто оперативна підготовка операції фактично відбулася до її початку. Нарешті, жорстка вертикаль управління вимагала погоджень «вгору»: коли обстановка змінюється швидше, ніж проходить доповідь, оборона розсипається без бою. Окремо експерт виділяє Ізюмський виступ, який утримувався заради наступу на Слов'янськ попри подовжені і слабо прикриті фланги, перетворюючись на пастку для того, хто його утримує.
Асиметрія інформованості
Українська сторона, за оцінкою Семененка, мала детальну картину оборони противника: склад групування, щільності, пункти управління, склади, стики. Це результат спільної роботи ГУР, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, агентурної мережі та опору на окупованій території, радіоелектронної розвідки і даних партнерів. Не менш важливим було зворотне — режим секретності: коло посвячених було мінімальним, значна частина роботи велася поза цифровими каналами, а підрозділи отримували завдання в останній момент. Для армії, що воює в прозорому інформаційному середовищі, таке приховування задуму, за словами експерта, є складнішою задачею, ніж сам наступ. В результаті виникла асиметрія інформованості: одна сторона бачила оборону противника наскрізь, а друга не бачила підготовки удару. Саме ця асиметрія і є та сама змінна, якої не вистачало в арифметиці співвідношення сил.
Уроки для військової науки
Розбір Семененка зводиться до висновку, що успіх Харківської операції 2022 року не був наслідком чисельної переваги, а став результатом комбінації розвідувальної переваги, режиму секретності та системних слабкостей оборони противника, посилених адміністративними і логістичними факторами. Для військової науки, на думку експерта, ключовий урок полягає в тому, що в сучасних умовах інформація і здатність приховати власний задум у прозорому інформаційному середовищі стають самостійним бойовим фактором, здатним компенсувати відсутність класичної переваги в силах на напрямку удару.
