Харків, розташований у безпосередній близькості до лінії фронту та державного кордону, з перших днів повномасштабної війни зіткнувся з унікальним викликом: забезпечити захист містян від регулярних повітряних атак, не перетворюючи при цьому місто на зону перманентного хаосу. Саме в цих умовах, за словами директора Департаменту надзвичайних ситуацій Харківської міськради Богдана Гладких, місту довелося шукати інноваційні рішення, що дозволяють одночасно реагувати на обстріли та підтримувати нормальну життєдіяльність. Результатом стала робота Харківського ситуаційного центру — підземного хабу, який уже майже три роки функціонує як єдина точка координації всіх екстрених і комунальних служб міста і який тепер ставлять за приклад іншим українським містам.
Від нью-йоркської 911 до підземного хабу: історія створення
Ідея створення ситуаційного центру, як розповів Гладких в інтерв'ю РБК-Україна, належить міському голові Ігорю Терехову. Ще у 2017 році, обіймаючи посаду першого заступника міського голови, Терехов перебував у відрядженні в Нью-Йорку і особисто спостерігав за роботою ситуаційного центру служби 911. Тоді ж було закладено задум масштабного проєкту: велика двоповерхова скляна будівля, для якої вже підібрали майданчик. Однак війна внесла свої корективи — замість представницького надземного комплексу місто в рекордні чотири місяці побудувало підземний безпечний об'єкт, використовуючи кошти місцевого бюджету та донорську підтримку. За цей час центр став тим, що Гладких називає «серцем управління містом», де в режимі реального часу контролюється обстановка по всьому Харкову.
Хто і як працює під одним дахом
У ситуаційному центрі зосереджені представники всіх ключових екстрених і комунальних служб: Державна служба з надзвичайних ситуацій, патрульна поліція, екстрена медична допомога, газова служба, «Укренерго», а також безпосередні співробітники Департаменту надзвичайних ситуацій міськради. Команда налічує десятки фахівців, включаючи окремий штаб, який виїжджає на місце ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій і координує взаємодію служб на місці. Окрім оперативного реагування, центр веде аналітичну та прогностичну роботу, формуючи управлінські рішення на основі даних, що надходять у реальному часі.
Технологічна основа: відеоспостереження, датчики та диференційоване оповіщення
Архітектура центру спирається на кілька технологічних компонентів. Ключовим є розвинена система відеоспостереження, яку Гладких називає «очима» міста. Доповнюють її мережа датчиків, система управління дорожнім рухом і, що особливо важливо, система оповіщення населення. Саме Харків у 2025 році розробив і першим в Україні запустив диференційовану систему оповіщення, що дозволяє адресно та вибірково інформувати мешканців про характер загрози, а не вмикати тривогу на всю територію міста. Окремим елементом інфраструктури слугує міська диспетчерська служба 1562 — єдина точка входу для звернень харків'ян щодо комунальних та інших питань, дані якої також фіксуються і аналізуються в центрі.
Результати: тривог менше на 42%, реакція — 15 секунд
Практичні показники роботи центру, за даними його керівника, свідчать про суттєвий ефект. Загальну кількість тривог у місті вдалося скоротити майже вдвічі — на 42%, що, за словами Гладких, забезпечило харків'янам можливість вести більш-менш нормальне життя попри близькість до позицій ворога. Час реакції міських служб на приліт безпілотника чи снаряда скоротився до 15 секунд: завдяки відеоспостереженню та координованій роботі служб під одним дахом на місце інциденту направляються комунальні підприємства та екстрені бригади практично одночасно з виявленням загрози. Досвід Харкова викликає інтерес не лише в інших українських міст, а й у закордонних колег.
Не лише війна: 60% навантаження — «звичайні» проблеми
Важливий аспект, на якому наголошує Гладких, полягає в тому, що ситуаційний центр не є виключно військовим інструментом. За його словами, 60% усієї інформації, яку обробляє центр, стосується «звичайних» міських проблем: дорожньо-транспортних пригод, комунальних аварій, звернень мешканців через диспетчерську 1562. Це означає, що навіть після завершення бойових дій діяльність центру залишиться актуальною та затребуваною, а вкладені в нього ресурси продовжать працювати на повсякденну безпеку та комфорт містян. Таким чином, харківський досвід демонструє, як військова необхідність може трансформуватися в стійку інфраструктуру міського управління, застосовну в будь-яких умовах.