Китай залишається ключовим ланцюгом у глобальних ланцюжках постачання, і для української оборонної промисловості це не просто економічна реальність, а питання бойової стійкості. Як виявилося, попри геополітичну напругу, повний відмова від китайських компонентів поки неможливий — вони залишаються найдоступнішими за ціною та швидкістю доставки.

Від монозалежності до гібридних ланцюжків

У останні роки спостерігається поступовий «географічний» зсув: частина закупівель перетікає до Європейського Союзу, США, Тайваню та Південної Кореї. Українські виробники все частіше будують гібридні ланцюжки постачання, щоб зменшити критичну залежність від одного ринку. При цьому китайські деталі часто залишаються основою через їхню вартість та масштаб виробництва.

«Китай давно перестав бути просто „фабрикою дешевих товарів“. Сьогодні це ключовий виробничий гігант світу», — зазначають у BlueBird Tech. І Україна тут не виняток — залежність від китайських компонентів стала для неї не просто економічним ризиком, а фактором виживання на війні.

Європейські партнери та власне виробництво

Компанія XTI Engineering, що спеціалізується на складній інженерній техніці малими серіями, робить ставку на європейських постачальників. Їхній вибір обумовлений перевіреною надійністю в тривалій експлуатації. Малі обсяги дозволяють легше планувати закупівлі та підтримувати необхідний запас комплектуючих без ризику зриву постачання.

Україна активно розширює міжнародне співробітництво. Запускаються спільні виробництва безпілотників за кордоном — у Норвегії, Нідерландах, Румунії, Німеччині. Модель проста: Україна ділиться бойовим досвідом та технологіями, європейські партнери забезпечують фінансування та виробничі потужності.

Ракети «Фламинго» та шлях до автономії

Приватний оборонний сектор вже виробляє по три ракети «Фламинго» на добу. Але справжній прорив очікується після повного переходу підприємств на двигуни власної розробки. Це дозволить різко збільшити темпи випуску та зменшити залежність від імпорту критичних вузлів.

Таким чином, Україна не відмовляється від Китаю — вона вчиться жити з цією залежністю, диверсифікуючи джерела та нарощуючи власне виробництво. Стратегія зрозуміла: не заміна, а баланс. Не ізоляція, а інтеграція. І головне — збереження здатності воювати, навіть коли світ навколо змінюється.