Пластична хірургія міцно увійшла в рутину догляду за зовнішністю: операції перестали бути прерогативою людей старшого віку і все частіше розглядаються як інструмент корекції в молодому та середньому віці. Водночас питання про те, коли саме слід вдаватися до хірургічного втручання, а коли достатньо консервативних методів, залишається одним із найчастіших на прийомі у пластичного хірурга. Для видання Wave (РБК-Україна) пластичний хірург Олександр Матвіюк розповів, існує чи ні «занадто ранній» вік для пластики і можна чи ні переборщити з кількістю втручань.
Вік — не головний орієнтир: вирішують показання
За словами Матвіюка, у пластичній хірургії не існує універсального вікового порогу, після якого або до якого які-небудь операції категорично заборонені. «У пластичній хірургії немає поняття "рано", адже втручання проводиться категорично за показаннями», — наголошує лікар. Головним орієнтиром, за його словами, мають бути не цифри в паспорті, а конкретні анатомічні особливості пацієнта, наявність реальних показань та стан здоров'я. Це означає, що двоє пацієнтів одного й того самого віку можуть мати зовсім різні показання до операції — або їхнє повне відсутність.
Блефаропластика, маммопластика, ліпосакція: конкретні приклади
Хірург навів кілька наочних прикладів. Блефаропластика, наприклад, може бути актуальною і для молодих пацієнтів: якщо нависання повік або надмірно виражені жирові грижі в періорбітальній зоні зумовлені генетичною схильністю і створюють стійкий естетичний дискомфорт, лікар має право розглядати операцію як спосіб корекції цієї особливості. Подібний підхід стосується пластики грудей: маммопластика охоплює збільшення, зменшення та підтяжку, а причиною звернення може бути як недостатній об'єм, що не відповідає очікуванням пацієнтки, так і надмірно велика груди, що викликає фізичний дискомфорт. Ще один напрямок — корекція локальних жирових відкладень. Якщо певні зони («боки», «голіфе», нижня частина живота）погано піддаються змінам завдяки харчуванню та фізичній активності, одним із варіантів корекції стає ліпосакція.
Де проходить межа: ризик перевищити
Водночас Матвіюк визнає, що в пластичній хірургії дійсно можна перетнути межу, коли кількість або характер втручань перестають відповідати реальній потребі пацієнта. Особливо ризикованою така ситуація стає, коли у хірурга недостатньо досвіду або коли лікар намагається задовольнити будь-яке бажання пацієнта, навіть якщо для цього немає достатніх медичних показань. Рішення про будь-яке хірургічне втручання, наголошує спеціаліст, має прийматися лише після очної консультації та оцінки реальних показань. Саме бажання змінити певну рису зовнішності не означає, що для цього потрібна саме операція.
Відмова хірурга — теж професійне рішення
Професійна консультація, за словами Матвіюка, іноді завершується не рекомендацією зробити операцію, а її обґрунтованою відмовою. Якщо хірург не бачить достатніх показань або вважає, що очікуваний результат не виправдовує ризики втручання, відмова також є правильним рішенням. «У мене особисто є такі консультації, після яких я точно знаю, що угоди не буде, і це теж правильний вибір», — каже лікар. Таким чином, питання «чи не рано робити пластику» не зводиться до вимірювання віку: значущішими є конкретні анатомічні особливості, наявність показань, стан здоров'я, реалістичні очікування пацієнта та рішення, прийняте після консультації з кваліфікованим спеціалістом.
Суперечливі дані
Позиція Матвіюка про те, що вік не є визначальним фактором, розходиться з рядом інших експертних оцінок, публікувавшихся у російських ЗМІ. Так, за даними видання «Газета.ру» (2024), пластичні хірурги називають оптимальним віком для блефаропластики період після 30–35 років, а портал Life.ru вказує, що оптимальний вік для підтяжки обличчя становить 45–55 років. Ці оцінки, втім, мають рекомендаційний та усереднений характер і не суперечать тезі про пріоритет індивідуальних показань: вони відображають статистично найчастіші вікові групи, в яких конкретні процедури дають максимальний естетичний ефект при мінімальних ризиках. Таким чином, різниця між джерелами зводиться до рівня узагальнення, а не до фактичної суперечності в медичних показаннях.
