В українській судовій системі відбулася фундаментальна зміна, що стосується прав військовослужбовців. Конституційний Суд України (КСУ) визнав неконституційною норму, яка зобов'язувала суддів автоматично обирати міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для військових, підозрюваних у вчиненні злочинів під час воєнного стану. Це рішення повертає суду право на вибір та оцінку обставин кожної конкретної справи.
Кінець епохи безальтернативного арешту
До сьогоднішнього дня частина 8 статті 176 Кримінального процесуального кодексу (КПК) діяла як жорсткий імператив для правосуддя. Вона вимагала від суддів застосовувати до військових, звинувачених у вчиненні окремих військових злочинів, виключно один захід забезпечення — тримання під вартою.
Судді не мали права на маневр. Альтернативні варіанти, такі як домашній арешт, грошовий застав або особисте зобов'язання, були законодавчо виключені з розгляду. Незалежно від тяжкості проступку чи обставин справи, автоматичний механізм призводив до одного результату — арешту.
Рішення Другого Сенату КСУ
Другий Сенат Конституційного Суду постановив, що така практика суперечить основам правової держави. Судді КСУ аргументували своє рішення тим, що безальтернативний арешт «спотворює саму суть правосуддя». Він фактично позбавляє суддю можливості приймати мотивоване рішення, засноване на розсуді та аналізі фактів.
На думку КСУ, дана норма порушує фундаментальні права людини, закріплені в Конституції: право на свободу, рівність перед законом та повагу до людської гідності. Тепер суддя зобов'язаний обирати міру запобіжного заходу, виходячи з конкретної ситуації, а не просто «штампувати» арешти.
Ініціатор та контекст справи
Справу було ініційовано військовослужбовцем Сергієм Гнєздиловим, який подав конституційну скаргу, оскаржуючи дію цієї норми. На практиці правило про безальтернативне тримання під вартою діяло з моменту введення воєнного стану. Воно стосувалося широкого спектру справ, включаючи самовільне залишення частини.
Суди були змушені обирати арешт навіть у випадках, які не можна було назвати тяжкими злочинами. Хоча на практиці суди могли визначати розмір застави (зазвичай від 20 до 80 прожиткових мінімумів), сама міра запобіжного заходу залишалася незмінною та жорсткою.
Перехідний період
Норма втратить свою юридичну силу не миттєво, а через три місяці після прийняття рішення. Цей термін надано Верховній Раді для того, щоб прийняти необхідні зміни до Кримінального процесуального кодексу та законодавчо закріпити нові правила обрання заходів забезпечення для військовослужбовців.