Лариса Руснак — ім'я, яке в Україні асоціюється одразу з кількома сферами: народна артистка, легенда дубляжу, впізнаване обличчя телебачення. У свіжому інтерв'ю для Wave RBC.UA вона свідомо відходить від образу «ідеальної зірки» і говорить про себе як про людину, яка навчилася не боятися недосконалості. Розмова охоплює шлях від перших масовок у театрі Франка до глибоких ролей у виставі «Одіссея» Івана Урівського та фільмі «Хатник», а також особисті переживання після втрати матері й переосмислення професії крізь призму війни. Руснак наголошує, що сміливість для неї — це не відсутність страху, а усвідомлений вибір бути справжньою, навіть коли це незручно.

Перші кроки: від масовки до головної ролі

Кар'єра Руснак у театрі розпочалася за класичною послідовністю — театральний інститут, потім трупа театру Франка, де вона працює донині. Водночас шлях до першої значущої ролі виявився коротшим, ніж вона, ймовірно, очікувала. «Я починала дуже активно. Хоча грала все: усі масовки були моїми, але майже одразу я отримала головну роль — Благочестиву Марту», — згадує акторка. Поводом стала банальна, але типово театральна ситуація: акторки трохи старші за неї почали вагітніти, і їхні ролі довелося замінити. Для молодої артистки це стало справжнім «вау-ефектом»: «метелики всередині, феєрверки, радість».

Але за цим успіхом послідували роки, які Руснак описує як період болісного звикання до головної «мінуски» професії — безлічі відмов. «Поки не звикла, було дуже складно. Я переживала, що зі мною щось не так, що я погана акторка, і мене більше ніде не візьмуть», — зізнається вона. З часом це сприйняття трансформувалося: відмова перестала бути вироком і стала «досвідом», який «штовхає до нових нейронних зв'язків». Сьогодні Руснак говорить, що «навіть радіє» таким випадкам, бо вони змушують рости.

«Одіссея»: статика матерів Маріуполя

Однією з ключових театральних робіт останніх років Руснак називає виставу «Одіссея» в постановці Івана Урівського — її другу спільну роботу з режисером після «Марії Стюарт». Драматургію написав Олексій Доричевський, взявши за основу «Одіссею» Гомера, але вплітаючи в неї сучасний контекст: Маріуполь, 2022 рік, захисники міста. Роль Руснак — узагальнений образ матері, не вибудований характер, а «та мама, яку я собі уявляю, бо знайома з багатьма матерями, які чекають».

Акторка робить акцент не на персонажі, а на природі вистави: це «досить статична історія», і саме статика, за її словами, «іноді буває значно складнішою і виразнішою», ніж динаміка з зовнішніми переходами. Завдання артистки — наповнити цю статику «енергією матерів, які шукають дітей, б'ються головою об стіну, щоб дізнатися хоч якусь інформацію, і часто натикаються лише на бюрократію та "ми нічого не можемо зробити" — це доводить до божевілля». При цьому Руснак наголошує: «Ці жінки надзвичайно сильні. Для якихось зовнішніх проявів тут майже немає місця, і, мабуть, для цієї історії воно й не потрібно».

«Хатник» і дім як раковина слимака

У кіно Руснак знімалася у фільмі «Хатник» — історії про дім, родину й корені. Сюжет, який вона коротко переказує для глядачів: дівчина хоче продати батьківський дім, щоб погасити борги за власну кав'ярню, але під час огляду зустрічає в ньому хатника, який робить усе, щоб вона не продала це місце. Сама Руснак визначає дім для себе через метафору: «Для мене дім — це місце, куди можна сховатися, як слимак у раковину». При цьому вона сама цитує персонажа з «Одіссеї», який руйнує цю ілюзію: «Ти не сховашся. Де твій дім? Там уже нікого немає, там усі зайняті своїми справами».

Втрата, внутрішня сила й переосмислення

Окремою ниткою інтерв'ю є переживання втрати матері. Руснак говорить про це з характерною для неї відвертістю, не приховуючи болю, але й не дозволяючи йому визначати всю її особистість. «Я їй дуже вдячна», — ця фраза з заголовка матеріалу Wave RBC.UA відображає ключовий посыл: втрата стала не лише втратою, а й каталізатором внутрішнього переосмислення. Акторка розповідає, що навчилася «дозволяти собі думку, що, можливо, справді щось не так із тобою» — навіть коли в піковий момент здається, що «все очевидно і правда на твоєму боці». «Потрібно видихнути, відсторонитися від ситуації і, можливо, там є твоя помилка. Треба допустити, що ти теж можеш бути неправий».

Ця філософія — «сміливість замість комплексів», готовність бути недосконалою — Руснак називає своїм головним професійним і особистим принципом. Вона не боїться говорити про те, що в пікові моменти критики «здавалося несправедливим щодо мене», але з часом виробила «внутрішню силу духу», яка дозволяє дивитися ширше, ніж лише на справедливість до себе.

Телебачення: двадцять років в ефірі й несподіваний фінал

Окрім театральної та кінокар'єри, Руснак довгі роки була впізнаваним обличчям українського телебачення. За даними 24tv.ua та Obozrevatel.com, вона понад двадцять років вела популярне шоу «Лото-Забава», а її відхід із проєкту, за власним визнанням, став болісним і несподіваним: «Подарували годинник, як пенсіонерці», — так вона описала момент, коли після двох десятиліть в ефірі її «несподівано прибрали» з програми. Цей епізод, який вона вперше детально прокоментувала в публічному просторі, став ще одним підтвердженням того, що в її професійному шляху відмови й несподівані розриви — не виняток, а частина загального досвіду, до якого вона навчилася ставитися з тією ж «внутрішньою силою», про яку говорить в інтерв'ю Wave.

Повне інтерв'ю з Ларисою Руснак доступне на YouTube-каналі Wave. Скорочена версія, на основі якої підготовлено даний матеріал, опублікована на сайті Wave RBC.UA.