Литовські політики публічно відкинули загрози, що пролунали з Москви у зв'язку з можливим розміщенням ядерної зброї на території країни. Поводом для гострої реакції у Вільнюсі стали заяви прес-секретаря президента РФ Дмитра Пєскова та заступника голови Ради безпеки РФ Дмитра Медведєва, який напередодні, 11 вересня 2026 року, погрожував Литві наслідками у разі появи на її землі будь-якої зброї, зокрема ядерної. У Литві ці висловлювання розцінюють не як аргумент у дискусії, а як сполітичного та психологічного тиску, який, на думку місцевих політиків, не повинен впливати на суверенні рішення держави щодо власної безпеки.

Позиція Вільнюса: тиск, а не аргумент

Заступник голови парламентського Комітету з національної безпеки та оборони Лаурінас Кяшюнас прямо назвав слова представника Кремля «інструментом політичного та психологічного тиску». За його оцінкою, подібна тактика Росії не нова, а саме по собі зміна конституційної норми не здатна змінити статус Литви з погляду Москви. Член того ж комітету Дайнюс Гайжаускас додав, що Литва стала потенційною ціллю Росії ще після вступу до НАТО, і тому застереження Кремля адресовані не лише Вільнюсу: вони мають на меті налякати населення країн Альянсу та продемонструвати можливість тиску на Захід. При цьому, за його словами, скасування конституційної заборони необхідне, щоб Литва могла в повній мірі використовувати оборонні можливості, що надаються НАТО, — інакше країна ризикує стати слабким ланцюгом Північноатлантичного союзу.

Конституційні кроки та регіональний контекст

Ключова відповідь литовських політиків зводиться до того, що Литва вже перебуває серед потенційних цілей Росії через членство в НАТО, а тому загрози Москви не повинні визначати рішення країни щодо власної безпеки. Уже взимку Литва може внести зміни до Конституції, що дозволяють розміщення ядерної зброї на її території. Ще літом президент Литви Гітанас Науседа заявляв, що серед лідерів парламентських партій існує «практично єдинодушна» підтримка ідеї скасування такої заборони. Ці кроки відбуваються на тлі загального перегляду ядерного захисту в Європі: наприкінці червня 2026 року президент Фінляндії Александр Стубб підписав поправки до закону про ядерну енергетику, остаточно дозволивші ввезення, транзит і зберігання ядерної зброї в рамках інтеграції в оборонну систему НАТО, а Польща та Франція розпочали конкретні переговори щодо «ядерного парасолі», провівши перше засідання спеціальної координаційної групи.

Суперечливі дані

У версіях сторін є суттєві розбіжності, які важливо відображати чесно. Москва (через заяви Пєскова та Медведєва) стверджує, що у разі розміщення ядерної зброї Литва опиниться «під прицілом» російських ракет, і Медведєв заявив, що у відповіді Росії НАТО, нібито, не стане захищати країну. Литовська сторона та логіка Альянсу відкидають саму логіку таких загроз, зазначаючи, що країна вже є ціллю Москви фактично через членство в НАТО, а загрози не змінюють зобов'язань Альянсу. Крім того, в різних джерелах автори загроз подаються по-різному: в одних повідомленнях акцент робиться на словах Пєскова, в інших — на заяві Медведєва від 11 вересня 2026 року, а в третіх загрози приписують «Кремлю» загалом без прив'язки до конкретної особи. Твердження про те, що НАТО «не стане захищати» Литву, є виключно російською оцінкою і не підтверджено жодною інституцією Альянсу.

Що далі

Ситуація виглядає як взаємне закріплення позицій: Вільнюс рухається до конституційного скасування заборони на ядерну зброю, а Москва використовує риторику ядерних загроз як елемент стримування та психологічного впливу. На тлі агресії РФ в Україні та нестабільності позицій Вашингтона щодо НАТО європейські країни послідовно розширюють власні ядерні та оборонні опції — від фінських поправок до польсько-французького «ядерного парасолі». Таким чином, суперечка щодо Литви стає частиною ширшого процесу перебудови європейської ядерної безпеки, де слова з Москви сприймаються в Брюсселі та Вільнюсі як сигнал до прискорення, а не до відступу.