Коментатор і автор Sport RBC.UA Кирило Круторогов у свіжій колонці підбив підсумки першого повного циклу Андреа Мальдери на посаді головного тренера збірної України. Шість матчів Ліги націй 2026/27, сім очок, три забиті м'ячі та третє місце у групі дивізіону B — цифри, які, за словами автора, вимагають не оплесків, а холодного тверезого погляду. Перемога над Грузією у Кошицях, забезпечена голом Данила Сікана на першій хвилині, дозволила команді зберегти прописку в дивізіоні B, проте загальний підсумок осені — дві перемоги, одна нічия та три поразки за різниці м'ячів 3:6 — далекий від завдання-максимум, яке ставили перед стартом. Позаду України залишилася лише Грузія, яка не забила за шість турів жодного гола, а попереду — Північна Ірландія з 12 очками та Угорщина з 11.
Головний висновок — психологічний, а не тактичний
Круторогов наголошує, що ключовий урок цього циклу полягає не у схемах на полі, а в рівні очікувань. «Нам потрібно зменшити очікування й приборкати апетити», — пише автор. За його словами, осінь 2026 року показала, що збірна України — абсолютно середня команда на тлі Угорщини, Північної Ірландії та Грузії: не фаворит, який «недобрав», а середняк, що двічі програв Північній Ірландії та поступився вдома Угорщині. «Нам дуже хочеться вірити, що ми ближчі до Бельгії чи Хорватії, ніж до Грузії. Таблиця говорить інше», — констатує коментатор. На його переконання, доки це не буде визнано, кожен наступний цикл складатиметься за одним сценарієм: великі очікування на старті та роздратування на фініші. Чесна самооцінка, наполягає автор, — не капітуляція, а точка відліку для подальшого руху вгору.
Клубна форма: легіонерський статус сам по собі не грає
Найважче, на думку Круторогова, пояснити причини стагнації, бо формально все виглядає непогано: чимало гравців збірної виступають у Європі, зокрема у сильних чемпіонатах. Проте за детальнішого розбору картина інша. У більшості з них немає переконливого сезону: хтось сидить на лаві запасних, хтось грає епізодично, хтось опустився з командою до другого дивізіону. Яскравий приклад — Артем Довбик, викликаний до збірної після того, як за шість останніх турів Серії А провів на полі лише 14 хвилин. Роман Яремчук в «Олімпіакосі» опинився поза заявкою на єврокубки, і лише травма конкурента повернула його до складу, але не до стабільної ігрової практики. Додайте до цього травмованих Зінченка, Маліновського, Циганкова та Зубкова — і виходить, що саме недавня головна рушійна сила команди опинилася поза грою. «Потрібні нові лідери, нові ключові гравці в полі. А поки їх не помітно», — резюмує автор. Дилема проста: немає впевненого виступу в клубі — немає прогресу, немає прогресу — немає позитивного впливу на збірну, на який розраховуєш, читаючи назви клубів у списку викликаних.
Результативність: три м'ячі за шість матчів і ґрунт, із якого вони ростуть
Найбільше, за словами Круторогова, розчарувала результативність: лише три голи за шість зустрічей, два з яких забив Сікан і один — Яремчук. Але щоб зрозуміти, звідки взятися голам, треба подивитися на футбольний ґрунт, із якого росте збірна. У понад половині матчів УПЛ поточного сезону забивають менш як три голи, середня результативність становить близько 2,37 м'яча за гру. У десятому турі чотири матчі з восьми завершилися з рахунком 0:0. Тотал менше 2,5 в українському чемпіонаті — не виняток, а норма. «Збірна не може забивати більше, ніж забивають її гравці в клубах. Вона лише відображає те, що відбувається в УПЛ та в українському легіоні», — пише автор. Дорάрити Мальдері за те, що його команда мало забиває, можна, але він не корінь проблеми.
Урок Північної Ірландії: катеначчо як робочий інструмент
Найнесподіваніший, на думку Круторогова, висновок криється у статистиці групи. Північна Ірландія за шість матчів забила лише шість м'ячів, три з яких — Україні у Трнаві. У п'яти інших іграх вона забивала не більше одного гола за матч. І це не завадило їй виграти групу й вийти до дивізіону A. Секрет простий: один пропущений гол за весь турнір. Команда, яка не забиває багато, але не пропускає, — виграє. Угорщина, до речі, теж забила лише шість. У всій групі за 12 матчів — 15 голів. «Можливо, з італійським тренером, у якого катеначчо нібито в крові, нам варто нарешті забути, що ми «європейська Бразилія» чи «східноєвропейська Іспанія»? Бо це взагалі не так», — запитує автор. На його думку, збірній варто пошукати справжні сильні сторони: фізичну підготовку, оборону, контратаки, вміння терпіти й чекати.
Перемога над Грузією як модель майбутнього
Круторогов звертає увагу на те, як саме виглядала перемога над Грузією: ранній гол, суперник із м'ячем і вісьмома кутовими до перерви, а в України — гострі контратаки та надійний воротар. «Може, це і є наше обличчя? А тікі-таку, домінування та проатакувальний футбол краще залишити для тих, хто...», — обриває фразу автор, залишаючи читачеві здогадатися. Підсумок колонки однозначний: шлях уверх існує, але пошук його ще триває, і поки команда радше далека від знахідки потрібного. Визнання цього факту — перший крок до того, щоб наступний цикл не повторив сценарій «великі очікування — роздратування на фініші». Усе це вимагає часу, терпіння та тверезого усвідомлення реалій.