На п’ятому році повномасштабної війни український бізнес та медіаіндустрія працюють в умовах, що не вписуються у стандарти кризових комунікацій мирного часу. Про це у колонці для РБК-Україна заявила Олена Плахова, директорка з комунікацій та взаємодії з урядом компанії Kernel. За її словами, ракетні удари, вимушені зупинки виробництв та щоденні обстріли потребують принципово іншого підходу до інформаційного поля, ніж той, що діяв до 2022 року. «Ми живемо у воєнній економіці, і в ній діє одне базове правило зрілості: кожен несе відповідальність за власні дії та слова», — констатувала Плахова.

Що бізнес робить в умовах обстрілів

Плахова наголошує, що український бізнес в умовах щоденних ударів докладає надзусиль, щоб утримувати команди, виплачувати зарплати, зберігати виробничу базу та наповнювати державний бюджет. Коли по критичних активах завдаються ракетні та дронові удари, компанії, за її словами, виконують свою частину роботи: рятують життя співробітників, фіксують наслідки, адаптують витрати, підтримують внутрішній ринок та експорт. При цьому бізнес «чесно повідомляє суспільству те, про що можна говорити і що необхідно знати», але не зобов'язаний розкривати чутливі операційні деталі під тиском редакційних запитів.

«Готовий розвідувальний звіт»: чому деякі питання редакцій небезпечні

Центральна аргументація Плахової будується навколо конкретних прикладів редакційних запитань, які, за її оцінкою, перетворюються на інструмент розвідки противника. Вона перелічує: запит щодо точної кількості зупинених підприємств, оцінка ступеня пошкодження обладнання та резервуарів, розкриття обсягів складських залишків та термінів їх вичерпання, частка альтернативних експортних маршрутів, плани інвестицій у захист активів. «Це готовий розвідувальний звіт для ворога», — стверджує директорка з комунікацій Kernel. Публікація таких даних, за її словами, дозволяє противнику оцінити результативність попередніх атак і скоригувати наступні удари по підприємствах, де працюють співробітники.

Паніка, інфляція та кредитний довіра

Плахова також звертає увагу на економічні наслідки сенсаційних заголовків. Заголовки про «повністю знищені заводи», «зникнення брендів з полиць» чи неминучий стрибок цін, за її твердженням, прямо провокують споживчу паніку та інфляційний тиск, попри те, що внутрішній ринок споживає в рази менше обсягів виробництва і забезпечений із запасом. Окремий блок аргументації присвячений реакції міжнародних фінансових інституцій, західних банків, кредиторів та страховиків, які, за словами Плахової, щодня моніторять український інформаційний простір. Розгін «апокаліптичних сценаріїв» про «повну зупинку всього» та «катастрофічні збитки» б’є по кредитній довірі, профілю ризиків компаній та вартості капіталу для всього українського бізнесу.

Принцип «не нашкодь» у журналістиці воєнного часу

Плахова формулює ключове питання, яке, на її думку, журналіст має поставити собі перед публікацією будь-якого матеріалу: «Чи дає це ворогу додаткову інформацію і чи несе пряму небезпеку — від бізнесу до конкретної людини?» Вона апелює до принципу клятви Гіппократа — «утримуватися від завдання будь-якої шкоди та несправедливості» — і стверджує, що робота медіа в умовах війни виходить далеко за межі боротьби за трафік та перегляди. При цьому Плахова наголошує, що системний бізнес не просить «тепличних умов» і готовий до фахової розмови про ринок на основі перевірених фактів. «Інформаційна тиша навколо чутливих операційних деталей під час війни є базовим інструментом фізичної та економічної безпеки», — резюмує вона.

Розподіл відповідальності: ні «нам дали фактуру», ні «ми шукаємо гострий кут»

Завершуючи колонку, Плахова наполягає на простому розподілі відповідальності: бізнес та його комунікаційні команди виконують свою частину роботи, а журналісти та редактори мають усвідомлювати та оцінювати, що і в якій формі вони випускають у публічний простір. У воєнній економіці, за її словами, не існує повного контролю над інформаційним полем силами одного бізнесу, але не існує й виправдання формулами «нам просто дали фактуру» чи «ми шукаємо гострий кут». Колонка опублікована на тлі триваючих ударів по промисловій інфраструктурі України та дискусій про роль медіа в умовах воєнного стану.