Деякі комети, що пролітають поблизу Землі, потенційно здатні становити загрозу для життя на планеті, проте їхнє походження та механізми появи у внутрішній Сонячній системі й досі залишаються предметом активних наукових дискусій. Один із найобговорюваніших сценаріїв висунув фізик Річард Мюллер, який припускає, що орбіти мільярдів крижаних тіл у віддалених регіонах Сонячної системи періодично «збуджує» невидима зірка-супутник Сонця — гіпотетичний об'єкт, відомий в астрономічній літературі як Немезида. За його розрахунками, саме гравітаційний вплив цього тіла запускає тривалі кометні дощі, які можуть мати катастрофічні наслідки для біосфери Землі.
Гіпотеза Немезиди: червоний карлик на витягнутій орбіті
Згідно з моделлю Мюллера, Немезида є червоним карликом із масою щонайменше п'ять відсотків від маси Сонця. Цей об'єкт рухається сильно витягнутою орбітою навколо спільного центру мас (баріцентра) системи «Сонце — Немезида». Наближаючись до найщільнішої частини Оортової хмари — гіпотетичного резервуара крижаних тіл, що простягається, за оцінками астрономів, на відстань до 1,6 світлового року від Сонця, — зірка своєю гравітацією збуджує орбіти мільярдів кометних ядер і спрямовує значну їхню частку в бік внутрішньої Сонячної системи. Такий механізм, на думку дослідника, пояснює періодичне збільшення потоку довгоперіодичних комет, що спостерігається в історії планети.
Циклічність вимирань: раз на 26 мільйонів років
Мюллер пов'язує свою гіпотезу з даними палеонтологічного та геологічного літопису, які вказують на можливу циклічність масових вимирань на Землі з періодом приблизно 26 мільйонів років. За його розрахунками, подібна закономірність могла зберігатися впродовж останніх 250 мільйонів років. На відміну від випадкових зближень Сонячної системи з іншими зірками, які відбувалися б хаотично, вплив Немезиди, що рухається визначеною орбітою, має повторюватися з передбачуваною регулярністю. Один із таких періодів, за версією дослідника, припав на межу крейдового та палеогенового періодів — близько 66 мільйонів років тому, коли вимерли динозаври та значна частина інших видів.
Динозаври: комета чи астероид?
Загальноприйнята в науковому середовищі версія свідчить, що крейдово-палеогенове вимирання було спровоковане падінням астероида діаметром від 10 до 15 кілометрів поблизу сучасного півострова Юкатан, де зберігся кратер Чиксулуб діаметром близько 200 кілометрів. Однак Мюллер припускає, що причиною катастрофи могла бути не кам'яна, а крижана комета, що прийшла із зовнішніх регіонів Сонячної системи. При цьому сам дослідник зазначає: наслідки зіткнення небесних тіл порівнянного розміру з поверхнею планети можуть бути настільки схожими, що однозначно розрізнити природу імпактора за збереженими геологічними слідами вкрай важко.
Чому Немезиду не можуть виявити
Головний аргумент скептиків, які сумніваються в існуванні Немезиди, полягає в тому, що звичайний червоний карлик із заявленою масою давно мав потрапити в поле зору сучасних телескопів. Однак, як зазначає Мюллер, об'єкт рухається разом із Сонцем навколо спільного баріцентра, через що його власне зміщення на тлі далеких зірок залишається мінімальним, що суттєво ускладнює його виявлення методами астрометрії. Крім того, на поточному етапі орбіти зірка може перебувати у віддаленій точці еліпса, де її видима яскравість украй мала. Питання про походження самої Оортової хмари також залишається відкритим: вважається, що вона сформувалася з планетезималей ранньої Сонячної системи, матеріалу сусідніх зірок із рідного зіркового скупчення Сонця та захоплених міжзоряних об'єктів.
Обсерваторія Віри Рубін та перспективи перевірки гіпотези
Більше даних про віддалені регіони Сонячної системи астрономи сподіваються отримати завдяки обсерваторії імені Віри Рубін, яка веде систематичне картування неба і дозволяє виявляти значно більше довгоперіодичних комет, ніж попередні огляди. Точне визначення їхніх орбіт і просторового розподілу дасть можливість перевірити гіпотези про походження цих об'єктів та можливий гравітаційний вплив на них інших зірок, включно з гіпотетичною Немезидою. Якщо статистика орбітальних параметрів комет вказуватиме на спрямоване збудження з певного напрямку, це стане непрямим, але суттєвим аргументом на користь моделі Мюллера.
Наскільки реальна загроза для Землі
Попри драматизм сценарію, безпосередньої загрози для людства в осяжному майбутньому не існує. За оцінками дослідників, наступний масштабний кометний дощ, здатний завдати планеті серйозної шкоди, може статися не раніше ніж через 12–15 мільйонів років. Таким чином, гіпотеза Мюллера, навіть якщо її буде підтверджено, описує процес, що належить до глибокої геологічної, а не до сучасної часової шкали. Проте дискусія навколо Немезиди та ролі комет в історії біосфери залишається однією з найбільш обговорюваних тем на стику астрофізики, палеонтології та планетології, а нові дані обсерваторії Віри Рубін можуть найближчими роками суттєво змінити картину.
