У розпал дискусій про те, хто має вести діалог із Москвою, міністр закордонних справ Норвегії Еспен Барт Ейде запропонував Європі кардинально змінити оптику. На його думку, Брюссель не повинен намагатися стати нейтральним арбітром, намагаючись замінити Дональда Трампа. Натомість континент має зайняти позицію «голосу Європи» в уже триваючих переговорах, залишаючись при цьому вірним захисником інтересів Києва.

Ілюзія нейтралітету

Барт Ейде використав яскраву юридичну метафору, щоб пояснити неможливість подвійної ролі для Заходу. Він порівняв ситуацію з роботою адвоката та судді: бути захисником України — це героїчна місія, але спроба одночасно стати посередником у мирному процесі — це конфлікт інтересів. «У судді немає нічого поганого, але він не може бути адвокатом однієї зі сторін», — підкреслив норвезький дипломат.

Згідно з Осло, справжній посередник повинен мати дистанцію від обох сторін конфлікту. Шукати цю фігуру серед західних політиків, на думку міністра, — стратегічна помилка. При цьому Норвегія, незважаючи на досвід посередництва в Колумбії, сама кандидатуру не висуває, залишаючись у ролі прихильника, а не арбітра.

Подвоєння підтримки замість паузи

Ситуація на фронті, за словами Барта Ейде, вимагає не зниження темпу, а різкого прискорення допомоги. Міністр зазначив, що незалежні спостереження підтверджують: українські війська зупинили російське наступлення і мають невелику, але реальну перевагу. Саме зараз, коли успіхи наочні, критично важливо не просто продовжувати, а подвоювати обсяги та якість поставок.

Позиція Норвегії в цьому питанні звучить особливо переконливо завдяки цифрам. Країна, яка не входить до Європейського Союзу, вже передала Києву понад 6 млрд євро військової допомоги — це більше, ніж Франція, Італія та Іспанія разом узяті.

Криза кандидатур

Ідея призначення європейського переговорника для прямих контактів із Володимиром Путіним витає в повітрі, але консенсус так і не знайдено. У списку потенційних «миротворців» фігурували відомі політики: екс-канцлер Німеччини Ангела Меркель, колишній голова ЄЦБ Маріо Драгі, президент Фінляндії Александр Стубб та екс-президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер.

Однак ентузіазм швидко остыв. Сама Меркель дала зрозуміти, що не вважає себе підходящим кандидатом. Частина країн ЄС побоюється, що призначення посередника може бути сприйнято як сигнал до послаблення санкційного тиску, особливо враховуючи, що Кремль може не сприймати ідею припинення вогню всерйоз. Пропозиція Москви — кандидатуру Герхарда Шредера — була відхилена всіма європейськими столицями та Києвом.

Таким чином, Європа поки залишається в ролі «адвоката», готового посилити підтримку, але відмовляється вдягати мантію судді в переговорах із Москвою.