Крістофер Нолан, чиє ім'я стало синонімом масштабних інтелектуальних блокбастерів, представив свою версію «Одіссеї». Рецензія на фільм від поетеси, сценаристки та кінознавця Марини Пономаренко розкриває, чому ця екранізація викликала змішані почуття, попри візуальну велич.

«Одіссея» Гомера — один із кутових каменів західної культури, текст, який переосмислювався безліч разів: від «Улісса» Джойса до «О, де ж ти, брате?» братів Коен. Нолан неодноразово звертався до мотивів давньогрецької поеми, наприклад, у «Інтерстелларі», але тепер він вирішив екранізувати її безпосередньо. Результатом став очікувано масштабний голлівудський фільм, який, проте, залишив критика байдужою.

Візуальна омана та ефект «зловісної долини»

Однією з головних претензій до фільму стала історична достовірність. Багато деталей — від костюмів до архітектури та зовнішності акторів — не відповідають епосі. Це створює ефект «зловісної долини»: глядач бачить щось, що майже схоже на реальність, але не є нею, що викликає дратівливість. Наприклад, кораблі у фільмі нагадують судна вікінгів, а не давньогрецькі судна.

Якби герої були одягнені в джинси та сучасні бронежилети, питань до достовірності не виникло б. Тоді було б очевидно, що Нолан знімає фільм про сучасне американське суспільство, а «Одіссея» слугує лише сюжетною оболонкою. Але саме ця майже непомітна неточність і викликає дискомфорт.

Краса та розчарування

Фільм дійсно красивий. Троянський кінь Нолана, ймовірно, переміг би в конкурсі краси серед усіх троянських коней. Острів Каліпсо захоплює грою світла й тіні, циклоп вражає дизайном обличчя, а Цирцея демонструє майстерність ручного ліплення. Лестригони викликають захоплення, хоча й залишають питання: «Що це взагалі було?».

Однако сирени розчарували: їхня присутність фактично зіграв сам Одиссей, і глядач не побачив і не почув їх. Для блокбастера це виглядає трохи нечесно. В той же час, епізод у царстві Аїда, де до Одиссея виходять усі його загиблі супутники, дійсно вражає і виглядає частиною великого міфу.

Моральний конфлікт та сучасна інтерпретація

Гомерівська «Одіссея» — це міф, універсальна історія про людську природу та устрій життя. Нолан інтерпретує її як історію людини, що повертається додому після пережитої травми — війни. Однак є нюанс, який заважає співпереживати герою.

Одиссей у фільмі — воїн ахейського війська, що знищило Трою та її мешканців. Він частина армії агресора. З розмови з Пенелопою стає зрозуміло, що він не хотів йти на цю війну, але був змушений. Повертаючись додому, Одиссей продовжує грабувати острови, тому що його людям потрібна їжа.

В оригіналі Одиссей поводить себе саме так — і навіть гірше — і не відчуває каяття, бо мораль того часу була іншою. Нолан же намагається адаптувати цю історію до сучасного контексту, де моральні дилеми стають гострішими.

Підсумок: красиво, але бездушно

«Одіссею» Нолана легко розбирати за окремими епізодами: щось вийшло краще, щось гірше, десь виникають питання. Загалом — красиво. Але якщо подивитися на фільм цілком, то що це таке? Це історія про повернення після травми, але без глибини та емоційного зв'язку з героєм.

Нолан створив візуально вражаючий фільм, але не зміг передати глибину та універсальність гомерівського міфу. Для багатьох глядачів це може стати розчаруванням, особливо якщо вони очікували чогось більшого, ніж просто красивий блокбастер.