Колишній глава Адміністрації президента України Сергій Пашинський в інтерв'ю німецькому виданню Berliner Zeitung, опублікованому в перекладі РБК-Україна, підбив підсумки 35 років незалежності країни та оцінив хід війни з Росією. За його словами, Москва не відмовилася від імперських амбіцій, а мир із нею неможливий без визнання Росією відповідальності за агресію. Пашинський також наголосив, що Україна має бути готовою до нових загроз — із сильною армією та потужною власною оборонною промисловістю. Розмова відбулася на тлі відзначення 35-ї річниці незалежності та п'ятого року повномасштабної війни.

Історичні корені конфлікту

Пашинський наполягає, що витоки нинішньої війни ведуть далеко за межі 24 лютого 2022 року: він простежує їх в анексії Криму у 2014 році, Помаранчевій революції 2004 року, референдумі про незалежність 1991 року і аж до Української Народної Республіки, проголошеної у 1917 році та розгромленої Червоною армією чотири роки потому. За його оцінкою, Москва обґрунтовує свої претензії історією — від Київської Русі до тези про єдність росіян та українців, — тоді як Київ протиставляє цьому Голодомор, знищене покоління поетів 1930-х років та власну європейську історію. «Війнам за території передувала боротьба за пам'ять та ідентичність», — резюмує колишній глава АП.

Три десятиліття невиправданих запевнень безпеки

Між цими подіями, за словами Пашинського, лежать три десятиліття невиправданих запевнень безпеки. У 1991 році Україна успадкувала третій за величиною ядерний арсенал у світі, який до 1996 року передала Росії; у відповідь Росія, США та Велика Британія у Будапештському меморандумі зобов'язалися поважати її кордони — але без зобов'язань щодо військової допомоги. У 2008 році НАТО заявило про перспективу членства, проте не запропонувало конкретного шляху до нього, а Мінські домовленості 2014 та 2015 років не забезпечили тривалого припинення вогню. Коли у 2022 році Росія почала повномасштабне вторгнення, Україна, за оцінкою Пашинського, залишилася без зобов'язуючих гарантій військового захисту.

Особиста роль у вирішальні моменти

Пашинський мав безпосередній вплив на хід цієї історії в ключові моменти: він був на Майдані з першого дня, а у 2014 році, під час анексії Криму, очолював Адміністрацію президента — у ті тижні, коли, за його словами, не вистачало навіть автомобілів для передислокації бригади. Він згадує, як керівник Управління державної охорони терміново вимагав від нього переносних зенітних ракет: російський десант із вертольотів, за тими відомостями, мав висадитися на даху будівлі Кабінету Міністрів. У листопаді 2021 року Пашинський публічно передрік масштабне вторгнення, хоча, за його зізнанням, близькі люди вважали його божевільним.

Стратегічні помилки 1991 року

Відповідаючи на запитання про стратегічні помилки, які не можна пояснити діями Росії чи Заходу, Пашинський вказує: формально Україна з 1919 року мала статус окремої республіки, але фактично була колонією Російської імперії, що перетворилася на Радянський Союз. Національна еліта була знищена, лояльні Москві управлінські кадри переїжджали до центру, а ідеологічно, політично та організаційно країна не була готова до побудови держави. Він посилається на промову Джорджа Буша-старшого в українському парламенті — так звану «Chicken Kyiv speech» — і зазначає, що, судячи з мемуарів радників, Буш побоювався не так незалежності України, скільки югославського сценарію воєн, за допомогою яких імперський центр намагався утримати республіки. За його словами, війна не почалася раніше лише через слабкість пострадянської Росії та тісні зв'язки України з колишнім центром; коли поступова поглинаюча стратегія не спрацювала, Москва вдалася до військових засобів.

Провал елит та уроки для майбутнього

Пашинський визнає, що політичні та адміністративні еліти не впоралися із завданням захисту країни: суспільство ще не розуміло, що означає формування нації, і лише невелика частина еліти зберегла чітке уявлення про Україну як національну державу. У 1990-х роках, за його словами, радянські інститути ліквідували, не замислюючись про створення національних, і країна втратила майже весь успадкований економічний потенціал. Лише після 2000 року почався рух уперед: зупинили гіперінфляцію, з'явилися підприємства західного типу, демократія почала набувати форми, а суспільство стало прагнути до західних форм організації та свободи. Саме на цьому тлі, переконаний Пашинський, Україна має вибудувати сильну армію та власну оборонну промисловість, щоб бути готовою до нових загроз і не залежати від чужих гарантій безпеки.