Обіцянка президента США Дональда Трампа дозволити Україні виробляти ракети для зенітно-ракетних комплексів (ЗРК) Patriot стала значущим політичним кроком для Володимира Зеленського. Однак за гучними заявами ховається складна інженерна та логістична реальність. Експерти сходяться на думці: навіть у найсприятливішому сценарії до початку повноцінного виробництва може пройти не менше року.
Ситуація на фронті вимагає негайних рішень. Росія активно використовує перевагу в балістичних ракетах, завдаючи потужних ударів по Києву та інших містах. У цих умовах перехоплювачі Patriot стають питанням виживання інфраструктури та цивільного населення.
Технічний бар'єр та терміни
Попри політичну волю, технічні реалії вступають у протиріччя з бажанням запустити конвеєр «завтра». Трамп визнав, що не обговорював деталі з виробниками ракет-перехоплювачів. Експерти з ракетної техніки вказують на те, що створення системи перехоплення — одна з найскладніших задач у сучасній оборонній індустрії.
Фабіан Гоффманн, експерт з Норвезького інституту оборонних досліджень в Осло, скептично оцінює можливість швидкого запуску виробництва в Україні. На його думку, запуск виробництва перехоплювачів Patriot PAC-2 (Raytheon) або більш досконалих PAC-3 (Lockheed) займе набагато більше часу, ніж один рік.
Європейський варіант: Німеччина як ключовий гравець
Щоб прискорити процес, розглядається варіант доручення виробництва європейським партнерам. Німеччина, яка вже розробила власну виробничу ланцюжок для перехоплювачів PAC-2, розглядається як найбільш ймовірний кандидат для розміщення перших ліній збірки.
Інформовані джерела вказують, що нові перехоплювачі, швидше за все, будуть вироблятися в Німеччині чи іншій безпечній європейській країні. Стратегія передбачає, що після завершення активної фази війни виробництво може бути перенесено на територію України. Це дозволить уникнути ризиків для виробничих потужностей в умовах бойових дій.
Математика війни: дефіцит перехоплювачів
Складність ситуації криється в цифрах. Росія щорічно виробляє від 700 до 800 балістичних ракет наземного базування «Іскандер» та гіперзвукових ракет повітряного базування «Кинджал». Для перехоплення однієї такої цілі потрібно три ракети Patriot.
Математика виглядає наступним чином: для забезпечення безпеки при поточних темпах виробництва російських ракет Україні потрібно близько 2400 перехоплювачів на рік. Навіть за наявності ліцензованого заводу в Україні досягти цього показника буде надзвичайно складно. За оцінками Гоффманна, український завод зможе випускати від 200 до 300 перехоплювачів на рік, що покриває лише невелику частину потреби.
План Б та альтернативи
Усвідомлюючи ризики, президент Зеленський заявив про необхідність «плану Б». Йдеться про розробку власної української антибалістичної системи Freya від компанії Fire Point. Джек Вотлінг з лондонського аналітичного центру RUSI називає цей проект ризикованим, але потенційно високоприбутковим.
Окрім вітчизняних розробок, розглядаються й інші європейські варіанти, такі як система SAMP/T NG, розроблена Eurosam (спільне підприємство MBDA та Thales). Зеленський також закликав союзників надати ракети з власних запасів у рамках фінансових угод з НАТО, очікуючи постачання PAC-3 зі США найближчими днями.
Для реалізації стратегії з виробництва Patriot українським міністерствам закордонних справ та оборони доведеться без перерв провести технічну роботу з отримання ліцензій. Тільки комплексний підхід, що поєднує європейське виробництво, власні розробки та допомогу союзників, може закрити критичну брешь у системі ППО.
