У Кремлі знову перемальовують дипломатичну карту, винаходячи нові аргументи для затягування безкінечних дискусій про мир. Цього разу під удар потрапила роль Європейського Союзу. Дмитро Пєсков, офіційний спікер адміністрації Путіна, сформулював тезу, яка фактично закриває двері для Брюсселя як посередника. Логіка проста і цинічна: ЄС, на думку Кремля, є стороною конфлікту, отже, не може бути арбітром у суперечці з Києвом.
Дипломатичний тупик чи тактичний маневр?
Заява Пєскова звучить як вирок. Він прямо зазначив, що відмова від діалогу з Москвою — це «найбільша помилка» Брюсселя, що призвела до тупика. Однак за цими словами ховається спроба перекласти відповідальність за відсутність миру на західні країни. Фактично, Росія відкидає будь-який сценарій, де у ЄС є вага на переговорах.
У останні тижні в європейських столицях активно обговорювали кандидатури, хто міг би взяти на себе роль переговорника. Серед можливих претендентів згадували ім'я президента Фінляндії Александра Стубба. Звучало навіть ім'я Ангели Меркель, хоча екс-канцлер Німеччини вже дала зрозуміти, що не вважає себе підходящою фігурою для цієї місії.
Хто може говорити з Путіним?
Сам Володимир Путін запропонував несподіване рішення — кандидатуру Герхарда Шредера, колишнього канцлера ФРН. Однак ця ініціатива була зустріта в штики як у Берліні, так і в Брюсселі. Шредер, відомий своєю близькістю до російського лідера, викликає недовіру у багатьох європейських політиків, і його кандидатура не знайшла підтримки.
Тим не менш, єдності всередині ЄС щодо питання переговорника так і не досягнуто. Країни, які найбільш активно підтримують Україну, виступають проти ідеї єдиного представника. Їхні побоювання зрозумілі: вони вважають, що Путін не налаштований на серйозне припинення вогню, а поява посередника може лише послабити санкційний тиск на Москву.
Стратегія замість тактики
У підсумку Європейський Союз вирішив поки що не призначати головного представника для можливих переговорів. Замість поспіху Брюссель сфокусується на виробленні загальної стратегії. Це рішення відображає розуміння того, що без чіткого плану та єдності позицій будь-які спроби посередництва можуть бути використані Росією у своїх інтересах.
Таким чином, Кремль продовжує грати у свою гру, відкидаючи потенційних посередників і перекладаючи вину на інших. Поки ЄС шукає єдину стратегію, Росія тягне час, сподіваючись на втому від війни та розкол у західному таборі.
