8 вересня 2026 року на 95-му році життя померла українська журналістка, дисидентка та громадська діячка Маргарита Довгань. Про це повідомила її донька Катерина Довгань у соцмережі Facebook, зазначивши, що похорони пройдуть у сімейному колі, а інформацію про вечір пам'яті родина оприлюднить пізніше. За словами близьких, Маргарита Довгань не дожила лише трьох днів до свого 96-річчя — її день народження припадає на 11 вересня. Втрата стала значущою подією для української культури та правозахисної спільноти, оскільки Довгань протягом десятиліть була одним із символів київського дисидентського руху та голосом тих, кого переслідувала радянська влада.

Шістдесятниця з кола Стуса та Костенко

Маргарита Довгань народилася 1930 року в Ташкенті, куди її сім'я була змушена переїхати через сталінські репресії. У 1944 році сім'я оселилася в Києві, де Довгань згодом здобула журналістську освіту в університеті імені Тараса Шевченка та працювала в виданнях «Вечірній Київ» і «Друг читача». У 1960-х роках разом із чоловіком, скульптором Борисом Довганем, вона увійшла до складу київського кола шістдесятників: організовувала літературні зустрічі, дружила з українськими художниками та письменниками й активно підтримувала тих, кого переслідувала радянська влада. Саме в цей період склалися її багаторічні зв'язки з Василем Стусом і Ліною Костенко.

Виклик до КДБ та багаторічний зв'язок з Василем Стусом

Переломним моментом стала осінь 1965 року: після організованого Довгань поетичного вечора, на якому виступали, зокрема, Василь Стус і Лина Костенко, її викликали до КДБ, а зрештою вона втратила роботу. При цьому журналістка три роки працювала разом зі Стусом у відділі інформації Міністерства промисловості будівельних матеріалів. Після його арешту та ув'язнення Довгань не розірвала з ним зв'язок: вона кореспондувала з поетом і допомагала його дружині Валентині Попелюх. «Найбільше писала Василеві Стусу. Намагалася підтримати його дружину Валечку», — згадувала сама Довгань в інтерв'ю. У вересні 1985 року, після звістки про смерть поета, вона разом із подругою поїхала в табір у Кучино, сподіваючись повернути його тіло в Україну, проте на місці їм повідомили, що Стуса вже поховали.

Від дисидентства до громадської діяльності

Після розпаду радянської системи Довгань продовжила публічну діяльність уже в незалежній Україні. На початку 1990-х років вона працювала в Народному русі України, а згодом брала участь у Помаранчевій революції та Революції Гідності. Таким чином, її біографія охоплює майже весь період повоєнної та найновішої історії країни — від сталінських репресій і дисидентського підпілля до сучасних громадянських рухів, що робить її постать рідкісним живим зв'язуючим ланцюгом між поколіннями.

«Шпитальні нотатки»: голос поранених воїнів

Наприкінці 2014 року, на тлі повномасштабного конфлікту на сході України, Довгань почала відвідувати поранених українських воїнів у київському шпиталі. Їхні особисті історії та переживання стали основою її книги «Шпитальні нотатки. Лютий 2015 р. — березень 2018 р.», виданої 2018 року. Ця праця стала завершальним акцентом її журналістської та людської місії — документувати долі людей, які, як і вона сама в 1960-х, опинилися на перетині особистої трагедії та великої історії.

Прощання

Сім'я Маргарити Довгань повідомила про її відхід 8 вересня й попросила з розумінням поставитися до того, що похорони пройдуть у приватному форматі. Про дату та місце проведення вечора пам'яті буде оголошено додатково. Відійшовши у вічність за три дні до 96-річчя, Довгань залишила після себе спадщину, яка виходить далеко за межі однієї професії: це і дисидентська стійкість, і багаторічна дружба з Василем Стусом, і громадянська участь у ключових подіях незалежної України, і книга, в якій лунають голоси поранених солдатів.