На полях саміту АТЕС у китайському Шеньчжені, який проходить 18–19 листопада 2026 року, президент Росії Володимир Путін провів зустріч із главою США Дональдом Трампом. Лідери обговорили перебіг війни в Україні та питання двосторонніх відносин, однак спільних заяв для ЗМІ не зробили. Одразу після бесіди з Путінoм Трамп перейшов до переговорів із головою КНР Сі Цзіньпіном. Експерти оцінюють цей саміт як спробу Москви змінити свою дипломатичну траєкторію та вийти з багаторічної ізоляції.
Вихід із дипломатичної ізоляції
За оцінкою виконавчого директора Інституту досліджень національної політики на Тайвані Хун-жень Вана, головна мета Путіна — закріпити поточні «досягнення» російської армії на фронті у вигідних для Кремля політичних домовленостях. Зустріч із Трампом та Сі Цзіньпіном, за його словами, дозволяє Москві представити Росію як незамінного учасника глобальної безпеки, а не як країну, що погрязла в багаторічній дипломатичній ізоляції через збройну агресію проти сусіда.
Території, гарантії та обмеження
«Ймовірно, Путін намагатиметься переконати Трампа в тому, що задля припинення війни Україна має погодитися на певні вимоги Росії — можливо, щодо територіальних питань, гарантій безпеки чи обмежень майбутніх стратегічних можливостей України», — вважає Ван. На його думку, подібна зустріч дає Москві шанс вплинути на переговорну позицію Вашингтона ще до остаточного врегулювання. Крім того, Кремлю вигідно, щоб США зосередилися на дипломатичному врегулюванні, а не на тиску на Росію та постачанні зброї Україні.
Ілюзія підтримки Пекіна
Російському лідеру також вигідно, щоб участь Китаю створила ілюзію підтримки з боку ще однієї великої держави, навіть якщо Пекін не готовий відкрито схвалювати конкретні вимоги Москви до України. Таким чином, присутність Сі Цзіньпіна на саміті виконує для Москви передусім сигнальну функцію.
Цілі лідерів не збігаються
Експерт наголошує, що не варто вважати цілі Трампа і Путіна такими, що збігаються: американський президент прагне продемонструвати здатність швидко покінчити з війною, тоді як російський лідер хоче зафіксувати за Росією здобуті територіальні та стратегічні переваги. Ця розбіжність інтересів, на думку Вана, визначає характер і межі можливого компромісу.
Ризик прецеденту
Головний ризик для інших країн криється у прецеденті, додає Ван. Будь-яка угода, досягнута за спиною України та яка винагороджує територіальну агресію без надійних гарантій безпеки, стане небезпечним сигналом для інших ревізіоністських держав — зокрема, щодо питання Тайваню. Таким чином, саміт у Шеньчжені став майданчиком, на якому Москва намагається перевести воєнний стан на мову дипломатичних домовленостей, тоді як для Вашингтона ключовим залишається питання про якнайшвидше завершення конфлікту.