Український оборонно-промисловий комплекс стоїть перед надзвичайно складним завданням: створити власну балістичну зброю. Це не просто питання закупівлі обладнання чи збірки окремих вузлів. Як свідчить аналіз ситуації, шлях до незалежного виробництва «ракетного меча» лежить через фундаментальну перебудову всієї системи фінансування та управління оборонним сектором.

Три кити оборонної промисловості

Згідно з експертними оцінками, опублікованими в матеріалі РБК-Україна, успішне створення балістичних ракет тримається на трьох фундаментальних стовпах: гроші, люди та технології («залізки»). Головний редактор видання Defense Express Олег Катков підкреслює, що без масштабного фінансування неможливо ні закупити необхідне високотехнологічне обладнання, ні забезпечити гідну оплату праці спеціалістам, ні провести їхнє навчання.

Однак наявність ресурсів — це лише половина справи. Критичним фактором стає те, яким саме чином ці кошти будуть інвестовані та розподілені між учасниками ринку.

Дилема: держава проти приватного сектору

В сучасній українській реальності існує розрив у підходах до розробки озброєння. Державні підприємства мають перевагу у вигляді прямого фінансування, що дозволяє їм швидше запускати проекти. Тим часом приватні компанії змушені вкладати власні кошти в розробку, ризикуючи отримати державні замовлення лише після того, як їхній продукт доведе ефективність у реальних бойових умовах.

На думку директора з розвитку оборонного підприємства, офіцера Повітряних сил у запасі Анатолія Храпчинського, для приватних виробників життєво необхідне створення профільного державного агентства. Такий орган має стати головним архітектором замовлень, пов'язуючи потреби армії з інноваційним потенціалом бізнесу.

Світовий досвід: модель DARPA

Ефективність такого підходу доведена міжнародним досвідом. Яскравим прикладом є американське Агентство передових оборонних дослідницьких проектів (DARPA) та Європейське оборонне агентство (EDA). Ці структури не займаються виробництвом самостійно. Їхнє завдання — шукати проривні ідеї, фінансувати їх реалізацію в приватних компаніях та гарантувати викуп успішних зразків для потреб збройних сил.

Така модель дозволяє знизити ризики для бізнесу та прискорити впровадження інновацій, створюючи стійку екосистему оборонної промисловості.

Стратегія на 20 років

Створення повноцінної ракетної програми — це не короткостроковий проект, а державна політика, розрахована на десятиліття. Анатолій Храпчинський стверджує, що необхідна законодавчо закріплена програма, яка передбачає досягнення 70% незалежності в оборонній галузі протягом 20 років. Тільки за наявності такої довгострокової перспективи галузь зможе працювати системно.

На даний момент єдиної стратегії розвитку оборонно-промислового комплексу (ОПК) в Україні немає. Натомість ринок фрагментований: окремі компанії в умовах жорсткої конкуренції намагаються вижити та самостійно розробляти продукти, які потрібні армії прямо зараз.

Геополітичні складнощі та міжнародна співпраця

Окрім внутрішніх економічних та організаційних викликів, Україна стикається з зовнішніми факторами. Президент Володимир Зеленський зазначав, що просування ідеї створення власної балістики супроводжується труднощами. Поява нового сильного гравця на ринку озброєнь викликає занепокоєння у інших країн, що створює додаткові дипломатичні бар'єри.

Тим не менш, Київ продовжує просувати свої ініціативи, включаючи створення європейської протиракетної системи. У цьому напрямку вже налагоджено співпрацю з міжнародними партнерами, і одним із перших учасників проекту стала Швеція. Це свідчить про те, що, попри складнощі, Україна прагне інтегрувати свої розробки в загальноєвропейську архітектуру безпеки.