За останній місяць російські ракети вразили щонайменше чотири українські металургійні підприємства — «Запоріжсталь», «АрселорМіттал Кривий Ріг», «Каметсталь» та Дніпровський металургійний завод. Атаки супроводжуються загиблими та пораненими, а частину виробництв зупинено. На «АрселорМіттал Кривий Ріг» пошкоджені ключові виробничі об'єкти, через що ряд процесів довелося призупинити; «Запоріжсталь» та «Каметсталь» після ударів повністю припинили роботу. За даними видання, на тлі постійних обстрілів українська металургія опинилася на межі системної зупинки, під загрозою опинилося вже 72% виробництва сталі.

Системний тиск на економічну основу

Для галузі це чергова хвиля втрат після окупації частини підприємств Донбасу у 2014 році, знищення та захоплення великих активів у Маріуполі, Авдіївці та інших містах у 2022 році, а також втрати Покровської вугільної групи у 2024–2025 роках. Водночас металургія встигала частково відновлювати виробництво, перестроювати логістику та адаптуватися до дефіциту електроенергії. Нова серія ударів, однак, знову зупиняє компанії — це означає втрату робочих місць, податкових надходжень та експортної виручки. Гірничо-металургійний комплекс залишається одним із ключових секторів української економіки: він забезпечує валютну виручку, зайнятість, податки, а також вантажну базу залізниці та портів. Тому атаки на заводи пропонується розглядати не як удари по окремим виробництвам, а як системний тиск на економічну основу країни.

Нерівна конкуренція на зовнішніх ринках

Окремою проблемою залишається нерівна конкуренція: поки українські заводи витрачають кошти на відновлення та працюють в умовах воєнних ризиків, окремі російські металургійні компанії продовжують постачання до Європейського Союзу. Попри санкції та обмеження, російські підприємства НЛМК, «Євраз» та інші зберігають доступ до європейського ринку. Лише у 2026 році у Росії є можливість поставити до ЄС близько 3 млн тонн слябів в межах діючих винятків та перехідних періодів. При цьому українська металургія стикається з додатковими обмеженнями — дією механізму CBAM та новими імпортними квотами ЄС, які скоротили можливості експорту української сталі. В результаті Україна втрачає виробництво, експорт і податки, тоді як російські компанії отримують можливість нарощувати частку на зовнішніх ринках.

Лазівки для російських олігархів у ЄС

За даними видання Kyiv Independent, Бельгія досі активно імпортує російські сталеві напівфабрикати. Власник НЛМК, олігарх і близький соратник Володимира Путіна Володимир Лисин, який перебуває під санкціями України, Канади та Австралії, залишається поза санкційними списками ЄС. Зараз РФ забезпечує 58% імпорту сталевих слябів до Європейського Союзу, а третина цих поставок іде саме в Бельгію, де два заводи Лисина продовжують працювати фактично в передмісті Брюсселя. Ситуація виглядає парадоксально: Європа декларує економічний тиск на Кремль, але залишає лазівки, які дозволяють російським олігархам заробляти мільярди навіть під час війни.

Що робити: аргументація перед Брюсселем

Експерти зазначають, що в таких умовах Україна має домагатися повного закриття для російської металопродукції тих ринків, які досі залишаються доступними, використовуючи головний аргумент — російські атаки зменшують українське виробництво та створюють додатковий простір для російських конкурентів. Українська сторона має посиляти аргументацію перед ЄС: країна-агресор не повинна отримувати конкурентну перевагу від знищення промисловості держави, проти якої веде війну. Лише поєднання відновлення власних потужностей та більш жорсткої санкційної політики з боку України та її партнерів здатне нівелювати подвійний ефект російських ударів — втрату внутрішнього виробництва та водночас виграш російських конкурентів на зовнішніх ринках.