Команда Каліфорнійського технологічного інституту (Caltech) провела перший в історії експеримент із повністю автономного збирання конструкції у відкритому космосі. Експериментальний модуль ASTRA (Autonomous In-Space Tensioned Reflector Assembly — «автономний натяжний рефлекторний пристрій для збирання в космосі») за кілька годин на орбіті з'єднав композитні труби, алюмінієві вузли та відбивну плівку з кептону, створивши антену діаметром 1,4 метра. Ключова відмінність місії від попередніх робототехнічних операцій на орбіті полягала в тому, що система самостійно позиціонувала деталі та фіксувала їх на монтажній плиті, не вимагаючи прямого керування операторами із Землі.
Запуск та інтеграція на орбіті
Апарат ASTRA стартував 30 березня 2026 року на борту ракети-носія Falcon 9 у межах програми Transporter-16 компанії SpaceX. Після виходу на цільову орбіту модуль був інтегрований у космічний буксир Vigoride 7, розроблений компанією Momentus. Саме з цієї платформи робототехнічний маніпулятор виконував операції зі збирання. Керування здійснювалося через короткі сеанси зв'язку тривалістю близько 15 хвилин на добу: інженери на Землі передавали команди, а бортова система самостійно виконувала позиціонування та фіксацію елементів.
Програма DARPA NOM4D і цілі експерименту
Демонстрація увійшла до програми NOM4D (Novel Orbital and Moon Manufacturing, Materials, and Mass-efficient Design — «нові методи виробництва і проєктування на орбіті та Місяці») Агентства передових дослідницьких проєктів Міністерства оборони США (DARPA). Керівник проєкту Серджо Пеллегрін підкреслив, що поточний результат лише перевіряє базові алгоритми збирання перед переходом до масштабних структур розміром у сотні метрів чи кілометри. За його словами, успішне автономне збирання формує технічну базу для майбутньої орбітальної інфраструктури.
Подолання обмежень ракет-носіїв
Обмеження корисного навантаження під час запуску диктуються габаритами обтічника ракети: що більша конструкція, то складніша і дорожча її доставка на орбіту. Збирання деталей у невагомості дає змогу створювати структури практично будь-якої площі, знімаючи залежність від розмірів носія. Це відкриває шлях до створення великих оптичних дзеркал для астрономічних обсерваторій, потужних сонячних батарей для орбітальних електростанцій та радіотелескопів для приймання слабких сигналів із глибин Всесвіту.
Паралельні дослідження та обмеження місії
Паралельно в межах тієї ж програми DARPA група Університету Іллінойсу в Урбані-Шампейн тестує на Міжнародній космічній станції методи зміцнення вуглецевих труб в умовах відкритий космос. Що стосується місії ASTRA, команда не встигла завершити повне збирання антени через жорсткі часові рамки експерименту. Проте місія підтвердила працездатність ключових етапів автономного будівництва, що, за оцінкою розробників, є достатнім для продовження робіт із масштабування технології.
Перспективи для орбітальної інфраструктури
Успішна демонстрація автономного збирання в космосі формує основу для розвитку глобальних телекомунікаційних мереж і наукових досліджень, що потребують великих орбітальних конструкцій. Технологія дає змогу перейти від принципу «запустив — отримав» до моделі «запустив компоненти — зібрав на орбіті», що принципово змінює економіку космічних місій і розширює спектр реалізованих проєктів за межами можливостей наявних ракет-носіїв.
