Після кількох років затримок Росія приступила до комерційного експорту нафти з масштабного арктичного проєкту «Восток Ойл». За даними The Moscow Times, на які посилається РБК-Україна, у вересні 2026 року «Роснефть» розпочала завантажувати танкери льодового класу на терміналі «Бухта Север», розташованому на півострові Таймір. Реалізація проєкту стала однією з найамбітніших спроб Москви збільшити видобуток нафти з часів розпаду Радянського Союзу.

Перші танкери та реальні обсяги на старті

Першими нафту з терміналу завантажили танкери льодового класу «Академік Губкін» та «Валентин Пікуль». Ще два судна — «Володимир Мономах» і «Володимир Виноградов» — чекали завантаження в черзі. На першому етапі фактичні обсяги видобутку та експорту залишаються скромними: за даними джерел видання в нафтовій галузі, у 2026 році відвантаження можуть становити близько 150 тисяч барелів на добу, що еквівалентно 500–700 тисяч тонн на місяць. Це лише невелика частина потенціалу проєкту, однак для галузі, яка переживає структурні труднощі, навіть такий обсяг є значним внеском у експортний кошик.

Масштаб запасів та цільові показники

Проєкт «Восток Ойл» об'єднує понад 13 родовищ у Таймірі та Східній Сибірії. За оцінками самої «Роснефті», сукупні запаси цих родовищ становлять близько 51 мільярда барелів нафти. Потенційну потужність проєкту раніше оцінювали у 2 мільйони барелів на добу. Компанія планує поетапне нарощування: до 600 тисяч барелів на добу (близько 30 мільйонів тонн на рік) у другій половині 2027 року та вихід на рівень близько 1 мільйона барелів на добу до 2030 року. Таким чином, навіть за оптимістичним сценарієм досягнення пікових показників займе не менше чотирьох років з моменту старту комерційних відвантажень.

Відхід західних партнерів і ставка на власні ресурси

Проєкт «Восток Ойл» був представлений у 2019 році як флагманська ініціатива «Роснефті». Спочатку до його реалізації планувалося залучити іноземних інвесторів: серед компаній, раніше пов'язаних із проєктом, фігурували BP, Trafigura та Vitol. Однак після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну та введення західних санкцій іноземні партнери послідовно вийшли з проєкту. «Роснефті» довелося значною мірою перестроїти фінансову та технологічну модель, покладаючись на власні ресурси та внутрішні джерела фінансування. Це, за оцінками аналітиків, подорожчало проєкт і змістило строки його введення в експлуатацію.

Північний морський шлях як ключовий експортний канал

Найважливішою особливістю «Востока Ойл» є можливість експорту нафти на азіатські ринки через Північний морський шлях. Термінал «Бухта Север» розташований у російській Арктиці, а для транспортування нафти цим маршрутом використовуються виключно судна льодового класу, здатні проходити крізь льоди Північного Льодовитого океану. Такий логістичний канал дозволяє обійти традиційні маршрути через Середземне море та Суецький канал, скорочуючи час доставки до ключових азіатських споживачів. Водночас арктична логістика залишається дорогою та сезонно обмеженою, що стримує темпи нарощування обсягів.

Контекст: падіння видобутку та удари по нафтовій інфраструктурі

Запуск «Востока Ойл» відбувається на тлі системних проблем російської нафтової галузі. Видобуток нафти в РФ значно знизився через регулярні українські удари дрон-атаками по нафтопереробних та експортних об'єктах. У серпні 2026 року Україна атакувала судна та інфраструктуру в південних російських портах, включно з Новоросійськом — одним із ключових центрів експорту російської нафти через Чорне море. За цих умов Москва розглядає арктичний проєкт як стратегічний інструмент для підтримання обсягів видобутку та диверсифікації експортних маршрутів, насамперед в бік азіатських країн.