Відновлення переговорного процесу між ключовими міжнародними гравцями не означає швидкого завершення збройного конфлікту. На думку українського політолога Володимира Фесенка, висловлену в подкасті РБК-Україна «ЦЕ БАЗА», справжня мета російської сторони полягає не в установленні режиму припинення вогню, а в отриманні нових поступок від Києва, насамперед через примус до офіційного нейтрального статусу.
Дипломатичні сигнали для американської адміністрації
Експерт зазначає, що заяви Дональда Трампа слід сприймати з урахуванням його політичного стилю, для якого характерне прагнення видавати бажане за дійсне. У нинішній обстановці Москва адаптується під цей підхід, спрямовуючи Вашингтону демонстративні позитивні сигнали. Згода російської сторони на відновлення контактів у тристоронньому форматі розглядається як символічний жест, покликаний підкреслити нібито результативність зусиль американського керівництва у врегулюванні кризи напередодні ключових внутрішньополітичних подій у США.
Графік планованих контактів, що припадає на другу декаду листопада після проміжних виборів до американського Конгресу та перед самітом АТЕС, вказує на підготовку ґрунту для можливих масштабних дипломатичних маневрів. При цьому сам факт згоди на переговорний майданчик не свідчить про готовність Кремля зупиняти бойові дії. Як випливає з позицій російських офіційних осіб, центральним питанням залишається архітектура післявоєнної безпеки та розподіл ролей у ній.
Позиція Москви щодо позаблокового статусу
Ключовою вимогою Москви залишається офіційне закріплення позаблокового статусу України з метою виключити будь-яку перспективу її інтеграції до Північноатлантичного альянсу на інституційному рівні. За оцінкою політолога, російська сторона розраховує заручитися в цьому питанні розумінням з боку США, тоді як європейські партнери Києва дотримуються принципово іншої думки. Тиск на українське керівництво здійснюватиметься комплексно: через продовження силових операцій, дипломатичні зусилля на нових майданчиках та вплив через західних союзників.
Технічний характер можливих консультацій передбачає відсутність швидких проривів чи компромісних рішень, здатних принести довгоочікуваний мир. Переговорний трек у поточних реаліях трансформується в додатковий інструмент стратегічного тиску, поряд із триваючими ударами по критичній інфраструктурі країни, включаючи масштабні атаки на енергетичний сектор напередодні зимового періоду.
Значення переговорного процесу та перспективи врегулювання
Очікувати кардинальних змін у динаміці конфлікту у найближчій перспективі не доводиться, оскільки базові цілі воюючих сторін залишаються діаметрально протилежними. Москва продовжує курс на виснаження української економіки та інфраструктури з метою домогтися стратегічної капітуляції до виходу на змістовні мирні домовленості. Своєю чергою, Київ наполягає на дотриманні суверенних прав та виконанні умов, що виключають нав'язування невигідних геополітичних компромісів.
Таким чином, тристоронні переговорні формати у поточному контексті виконують радше тактичну роль у великій геополітичній грі, ніж слугують реальним мостом до сталого миру. Подальший розвиток подій залежатиме від міцності позиції української влади, рівня підтримки з боку європейських союзників та готовності нової американської адміністрації враховувати довгострокові ризики безпеки у Східній Європі.
