Стихійне зіткнення астероїдів у глибокій давнині могло кардинально змінити хід історії Сонячної системи. Нове дослідження, опубліковане в журналі The Planetary Science Journal, показує, що після руйнування великого космічного тіла — астероїда Евалія — Земля, Місяць і Марс зазнали тривалої бомбардування його уламками.

Причина катастрофи: резонанс із Юпітером

Ключовим фактором, що визначив траєкторію уламків, стало розташування батьківського астероїда. Він розпався в безпосередній близькості від зони орбітального резонансу з Юпітером (J3:1). У цій області астероїд здійснює три обертання навколо Сонця за один оберт газового гіганта, що викликає регулярні гравітаційні поштовхи з боку Юпітера.

Саме ці поштовхи стали «катапультою», що спрямувала уламки всередину Сонячної системи.

Два етапи бомбардування

Дослідження виділяє два основні етапи впливу уламків на планети земної групи:

  • Первісний викид: Близько 50% фрагментів розколотого тіла потрапили в зону резонансу J3:1 одразу після зіткнення. Це викликало швидкий і потужний спалах падіння метеоритів на поверхню Місяця, Землі та Марса.
  • Вторинна міграція: Решта 25% уламків рухалися до резонансної зони поступово, протягом 100–150 мільйонів років. Цей процес був викликаний ефектом Ярковського — слабким реактивним імпульсом, що виникає через нерівномірне поглинання та випромінювання сонячного тепла поверхнею астероїда.

Місячна літопис і земні наслідки

Зв'язок між розпадом астероїда Евалія та ударним потоком, що звалився на планети 800 мільйонів років тому, підтверджується даними, зібраними Південно-Західним дослідницьким інститутом (Don Davis).

На Землі геологічні свідчення подій, старіших за 650 мільйонів років, практично стерті тектонікою плит, вулканізмом та ерозією. Однак Місяць, який не має активної геології, зберіг «літопис» космічних катаклізмів. Аналіз віку місячних кратерів та зразків ударного скла, доставлених місіями Apollo, однозначно вказує на різкий зростання кількості падіння великих астероїдів саме в цей період.

Враховуючи великі розміри та сильнішу гравітацію Землі, на кожний великий удар по Місяцю припадало близько 20 аналогічних або більш потужних зіткнень з нашою планетою.

Вплив на біосферу та геологію планет

Пік бомбардування збігся з періодом глобального похолодання та суттєвими змінами в земній біосфері. На Марсі ці удари викликали потужні сейсмічні хвилі та збіглися з помітним спалахом вулканічної активності.

Таким чином, розпад одного астероїда став тригером для масштабних геологічних та кліматичних змін, що торкнулися одразу трьох планет Сонячної системи.