Шеф-кухар Андрій Мацюта в інтерв'ю для Wave RBC.UA розповів про свій шлях від будівельних майданчиків шкільних канікул до роботи особистим кухарем у родині українського мільйонера в Дубаї та стажувань у закладах зі зірками Michelin. Його історія — це не лінійний «шлях вгору», а серія випадковостей, боргів і свідомих рішень, які привели до формування власного погляду на високу кухню. Мацюта наголошує: після повернення в Україну він переконався, що місцевим ресторанам уже є чим конкурувати з мировими лідерами, проте для справжнього прориву критично важливо перестати копіювати чужі моделі та сформувати власну гастрономічну ідентичність.

Від будівництва до вокзалу: як починався шлях

Мацюта згадує, що ще в шкільні роки кожне літо починалося з будівництва. В 10–11 класі він допомагав батькові будувати кафе — по суті, ресторан на хуторі за 70 км від Києва. «Я завжди хотів бути архітектором», — визнає він і додає, що зараз, минулих 16 років усвідомленого життя, якраз вчиться на архітектора-дизайнера. Проте університет для нього тоді був недосяжним: у школі він був двійчником, а брат — відмінником, і пріоритети в родині були розставлені чітко. Мацюта пішов у ПТУ, не бажаючи ставитися маляром чи штукатуром, і побачив у кулінарному цеху єдину доступну альтернативу. Перша робота — заклад на вокзалі з гарячими бутербродами. «Тоді я думав, що я найкращий кухар у світі. Але зрозумів, що це не мій формат», — згадує він. На протилежній стороні вулиці продавали газету, він купив її, знайшов вакансію кращої — і розпочав більш усвідомлений шлях у гастрономії.

Дубай: три роки в родині мільйонера

Спроба влаштуватися в Лондон обернулася шахрайством: Мацюта заплатив посередникам за «запрошення до Англії», ті зникли, а відсотки за боргом швидко зростали. Врешті перед Новим роком він вилетів до Арабських Еміратів і почав працювати особистим шефом у родині українського мільйонера. «Це був крутий досвід, тому що ти займаєшся повністю всім харчуванням. Де б не були боси — все, що пов'язане з їжею, посудом, на якому вона подається, доставкою продуктів додому, — ти повністю закриваєш на собі та організовуєш маленький ресторан удома», — описує він. Три роки готування для тих самих людей, знання їхніх звичок, дієт і настрою створювали майже родинний контакт. Але, за словами Мацюты, головний професіоналізм тут — «тримати дистанцію і пам'ятати, хто ти там».

Ціна комфорту та професійного зростання

Робота в родині давала суперстабільний дохід, хорошу зарплату, додаткові бонуси, страхування та медицину. «Але до цих плюсів дуже швидко звикаєш. І в якийсь момент це не дає розвиватися. Коли ти молодий чоловік, тобі потрібно соціалізуватися, потрібне спілкування. Врешті-решт ти перебуваєш 24/7 у будинку і живеш не своїм життям, а життям того, у кого працюєш», — резюмує шеф. Саме це усвідомлення підштовхнуло його до подальшого навчання та гастрономічних подорожей, під час яких він витрачав тисячі доларів, щоб зсередини побачити принципи роботи закладів світового рівня.

Українська гастрономія: час власної ідентичності

В інтерв'ю Мацюта пояснює, за що гості справді платять у ресторанах зі зірками Michelin і куди повів би іноземного колегу в Україні. Його ключовий тезис: українським закладам уже є чим конкурувати з найкращими у світі, проте для міжнародного визнання необхідно перестати поглядати на інших і сформувати власну ідентичність. «Нам важливо не наслідувати, а говорити своєю мовою», — зводиться його позиція. Повне відео розмови доступне на YouTube-каналі Wave.

Суперечливі дані

У публікації на Wave RBC.UA історія Мацюты подається під заголовком-наративом «від вокзалу до Michelin», що створює враження суворої лінійної кар'єрної драбини. Сам шеф на початку інтерв'ю м'яко коригує цю рамку: «Не зовсім так, але це теж було. Напевно, це вирізали як назву для публікації — "від вокзалу до Michelin"». Він наголошує, що шлях був нелінійним: між вокзальними бутербродами та роботою в родині мільйонера стояв невдалий лондонський епізод з боргами, а досвід Michelin — це результат цілеспрямованих стажувань та гастрономічних подорожей, а не природного продовження кар'єри. Таким чином, редакційний слоган та власна інтерпретація героя розходяться у ступені «лінійності» його біографії.