13 червня 2026 року в Києві, на закритому футзальному майданчику, відбувся сьомий за рахунком турнір, присвячений пам'яті Олександра Гриника — воїна-азовця з позивним «Грян». Захід став не просто спортивним змаганням, а живим нагадуванням про мужність людини, яка у критичний момент обрала захист своєї країни замість особистої безпеки.
Турнір, що об'єднав п'ять команд
У змаганнях взяли участь п'ять команд, кожна з яких прийшла на поле з повагою до пам'яті героя. Матчі проходили в напруженій боротьбі, але атмосфера залишалася дружньою та чесною. За словами організаторів та глядачів, це був «дуже рівний турнір з продемонстрованим чесним футболом».
Лідерство в турнірній таблиці ділили дві команди — «Ніка» та «Ультрас „Динамо“». Обидві набрали однакову кількість очок, і переможець визначився лише за додатковими показниками. Врешті-решт кубок пам'яті Олександра Гриника здобула команда «Ніка».
Пам'ять, збережена через спорт
Після фінального матчу учасники зібралися на вечерю в пабі, де згадали не лише «Гряна», а й інших загиблих воїнів. Для багатьох це стало можливістю висловити скорботу, поділитися історіями та підтримати одне одного в важкі часи.
Олександр Гриник народився в Києві, навчався в гімназії №32 «Успіх», потім закінчив факультет міжнародної економіки та менеджменту Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана. Він обожнював активний відпочинок: гори, подорожі, каякінг, скейтбординг. Був фанатом ФК «Динамо» і навіть подорожував джунглями Мексики, не знаючи місцевої мови.
Шлях від студента до героя
На Майдані Олександр був з перших днів. Уже у 2014 році він хотів поїхати на війну, але рідні переконали його закінчити навчання. У 2016 році він пройшов курс молодого бійця та вступив до полку «Азов» Національної гвардії України.
«Саша ніколи не мріяв стати військовим. Але так склалося, що він, як і багато свідомих молодих людей, мав захищати свою країну», — згадує його мама Ольга.
На початку 2022 року Олександр звільнився, щоб прожити цивільне життя та написати книгу про війну. Він поїхав у Карпати, щоб зібратися з думками. Але коли почалася повномасштабна війна, він сказав: «Здається, я для себе вже пожив». Для себе він пожив 22 дні.
Операція «Небо» і останній подвиг
24 лютого 2022 року, в перший день війни, Олександр був у Києві. Відправивши батьків за кордон, він знову пішов захищати Україну. Брав участь у звільненні Бучі, Ірпеня та Гостомеля. Усе це час він прагнув потрапити в Маріуполь — на допомогу своїм побратимам.
27 березня він взяв участь у секретній операції Головного управління розвідки (ГУР) — вилетів на вертольоті в уже оточений Маріуполь. Його батьки про це не знали. Вважали, що він залишається в Київській області.
«Коли ГУР організувало секретну операцію „Небо“, для нього це був саме той момент, якого він чекав. Саша полетів на вертольоті в окупований Маріуполь на допомогу своїм побратимам. Думаю, це найбільше характеризує його як людину», — розповіла Ольга.
Під час прориву Олександр був поранений, але відмовився від евакуації, віддавши своє місце цивільній особі. Він обороняв Маріуполь пліч-о-пліч з побратимами до останнього подиху.
Мрія, що стала реальністю
«У Саші була головна мрія життя — підкорити Еверест. Уже перебуваючи на „Азовсталі“, він писав: „У мене є мрія — Еверест. Було б круто підкорити найвищу точку Землі! Але я розумію — зараз мій Еверест тут — на „Азовсталі“», — повідомила його мама.
28-річний старший солдат Олександр Гриник загинув 8 травня 2022 року під час оборони заводу «Азовсталь». Він згорів у бункері внаслідок потрапляння туди ворожої фосфорної бомби. Рідні дізналися про його загибель лише через кілька днів після трагічної події, із соціальних мереж.
Чому цей турнір важливий
Сьомий турнір пам'яті «Гряна» — це не просто спортивна подія. Це спосіб зберегти пам'ять про героя, об'єднати людей, які вірять у чесність, мужність та самопожертву. І, можливо, надихнути нові покоління на те, щоб бути такими ж сміливими, як Олександр Гриник.