Верховний суд штату Нью-Йорк виніс історичне рішення, завершивши один із найгучніших судових процесів у світі мистецтва. Суд зобов'язав відомого колекціонера Давида Нахмада повернути картину Амедео Модільяні «Сидячий чоловік з тростиною» (1918) спадкоємцям першопочаткового власника. Полотно, оцінене у 25–30 мільйонів доларів, має бути передане протягом 30 днів.

Рішення, винесене суддею Джоелом М. Коеном, стало фінальною точкою в 11-річному розслідуванні, розпочатому у 2015 році. Позивачами виступили спадкоємці Оскара Штеттинера — британського підданого єврейського походження, який володів галереєю в Парижі до початку Другої світової війни.

Трагічна історія втрати

Судовий процес спирався на архівні документи, що відновлюють ланцюжок володіння шедевром протягом восьми десятиліть. У 1939 році, перед окупацією Франції, Оскар Штеттинер був змушений покинути Париж, залишивши своє майно. У 1944 році, в рамках політики «арізації», тимчасовий керуючий, призначений окупаційними властями, виставив картину на примусовий аукціон. Покупцем став французький колаборант.

Після війни, у 1946 році, французький суд визнав угоду 1944 року недійсною і постановив повернути картину Штеттинеру. Однак до моменту винесення вердикту покупець вже перепродав полотно, ймовірно, офіцеру армії США, і його місцезнаходження залишилося невідомим. Оскар Штеттинер помер у 1948 році, так і не побачивши свого скарбу.

Суперечка про право власності

Картина знову з'явилася на світ у 1996 році, коли аукційний дім Christie's виставив її на торги в Лондоні. За 2,2 млн фунтів стерлінгів її придбала компанія International Art Center (IAC). Довгий час полотно зберігалося у спеціалізованому фріпорті в Женеві.

Під час процесу захист Давида Нахмада намагався відстояти його права, посилаючись на добросовісність придбання на відкритому аукціоні та відсутність інформації про деструктивну минуле картину. Юристи також оскаржували ідентичність об'єкта, вказуючи на можливі неточності в каталогах 1930–1940-х років.

Однак суддя Коен відхилив ці аргументи. Експертиза підтвердила, що на звороті полотна збереглася оригінальна етикетка з прізвищем родини Штеттинер, а також відмітки про виставлення на Венеційській бієнале 1930 року. На звороті архівного фото 1950 року була знайдена напис «викрадено».

Роль аукційного дому і вердикт

Особливу увагу у рішенні суду приділено ролі аукційного дому Christie's. Згідно з матеріалами справи, саме аукційний дім «умисно або через необережність» надав некоректні та неповні дані про провенанс лота в каталозі 1996 року. Ця помилка стала ключовим фактором, що дозволив здійснити угоду.

Суд також встановив, що Давид Нахмад особисто не причетний до приховування картини у післявоєнні роки, оскільки придбав її лише у 1996 році. Тим не менш, відповідно до Закону США про повернення викрадених у період Голокосту творів мистецтва (HEAR Act), пріоритетне право власності було визнано за спадкоємцями Штеттинера.

Прес-служба Нахмада вже підтвердила готовність виконати судову вимогу та передати шедевр законним власникам.