Найновіші генетичні дослідження Туринської плащаниці знову привернули увагу світової наукової спільноти та громадськості до однієї з найвідоміших християнських святинь. Згідно з публікацією в авторитетному науковому журналі Scientific Reports, вчені застосували передові технології секвенування нового покоління, які відкрили безпрецедентні можливості для одночасного аналізу мільйонів генетичних фрагментів. У фокусі уваги дослідників опинилося 12 ретельно відібраних зразків текстильних волокон, що зберігають сліди багатовікової історії полотна.

Генетичні маркери Близького Сходу та сліди мікроорганізмів

Аналіз ДНК виявив наявність рідкісної материнської лінії гаплогрупи H33, носії якої сьогодні переважно проживають на Близькому Сході — в регіоні сучасної Святої Землі, Йорданії, Лівану та Сирії. Окрім людської генетики, вчені зафіксували присутність галофільних (солелюбних) археїв та мікроорганізмів. Це вказує на високу ймовірність того, що в якийсь період своєї історії лляне полотно зберігалося поблизу солоних водойм, таких як Мертвое море, або піддавалося технологічній обробці у солонуватій воді.

Суперечливі дані

Попри сенсаційні близькосхідні маркери, дослідники закликають дотримуватися максимальної обережності під час інтерпретації результатів. Генетичний аналіз також виявив домінантну материнську лінію, що повністю збіглася з профілем професора П'єрлуїджи Байма Боллоне, який особисто брав зразки волокон у 1978 році. Крім того, на тканині знайдено сліди чисельних шкірних бактерій (Cutibacterium, Staphylococcus), що доводить багаторазовий контакт реліквії з людськими руками впродовж століть. Сильне перехресне забруднення робить виділення виключно первинної давньої ДНК практично невиконуваним завданням.

Європейські домішки та неможливість точного датування

Складність дослідження ускладнюється присутністю чужорідних біологічних слідів пізніших епох. Так, на плащаниці виявлено пилок європейських сортів моркви 1500-х років, а також ДНК рослин Нового Світу — томатів, картоплі, кукурудзи та арахісу, які потрапили до Європи лише після епохи великих географічних відкриттів. Представники наукового світу підкреслюють, що сукупність біологічних даних не дозволяє ні остаточно підтвердити справжність реліквії I століття, ні довести її середньовічне походження. Радіовуглецевий аналіз у цьому контексті відображає лише пізні реставраційні втручання, залишаючи питання походження відкритим.