Темна матерія — невидима речовина, яка, за сучасними уявленнями, становить близько 85% усієї матерії у Всесвіті та визначає динаміку руху зірок і галактик, — залишається однією з найбільших невирішених завдань сучасної фізики. Протягом десятиліть головним кандидатом на роль носія темної матерії вважалися WIMP (Weakly Interacting Massive Particles) — гіпотетичні масивні частки, які вкрай слабко взаємодіють зі звичайною речовиною. Однак жоден експеримент на колайдерах, включно з Великим адронним колайдером, досі не дозволив виявити ці частки. Саме ця відсутність прямих доказів підштовхнула фізиків із Дартмутського коледжу — Гуанміна Ляна та Роберта Колдуелла — до пошуку пояснень за межами стандартної моделі часток, у галузі фізики конденсованих середовищ.

Від «гарячого супу» до пар: аналогія з надпровідністю

У новій роботі, опублікованій у рецензованому журналі Physical Review Letters, дослідники пропонують модель, у якій у перші секунди після Великого вибуху темна матерія існувала у вигляді гарячого «супу» зі швидких, легких і безмасових часток. У міру розширення й охолодження Всесвіту ці елементи, за аналогією з електронами в надпровідниках, почали об'єднуватися в пари. Нагадування про надпровідність не випадкове: за певних умов, зокрема за дуже низьких температур, електрони в матеріалі формують так звані куперівські пари, завдяки яким електричний струм проходить без опору. Автори припустили, що подібний механізм міг спрацювати й із частками темної матерії на ранніх етапах існування космосу.

Чому зірки в галактиках рухаються швидше, ніж «повинні»

Ключове спостереження, яке пояснює існування темної матерії, — аномально висока швидкість обертання зірок на периферії галактик. Розрахунки, засновані виключно на видимій масі, не дозволяють пояснити ці швидкості: зірки мали б розлітатися, якби не додаткове гравітаційне тяжіння невидимої речовини. Пропонована модель парних часток темної матерії може дати нове пояснення цієї аномалії, оскільки властивості утворених пар впливають на розподіл і динаміку гравітаційного поля на масштабах галактик. Це не скасовує необхідності подальшого уточнення моделі, але відкриває альтернативний шлях до інтерпретації спостережних даних.

Як перевірити гіпотезу: сліди в реліктовому випромінюванні

Важливо наголосити, що запропонована модель є теоретичним припущенням, а не підтвердженим фактом. Проте автори вказують на конкретний експериментальний шлях її верифікації: особливості утворених пар темної матерії можуть залишати ледь помітні сліди в реліктовому випромінюванні — електромагнітному випромінюванні, що збереглося з часів, коли Всесвіту було близько 380 000 років. Сучасні та майбутні місії з вивчення космічного мікрохвильового фону здатні зафіксувати такі аномалії, що дозволить або підтвердити, або спростувати гіпотезу. Автори чесно визнають високу ймовірність помилковості своїх початкових висновків, проте наголошують, що саме нестандартні підходи часто призводять до проривів у фундаментальній фізиці.

«Потрібні всі доступні інструменти»

У заключній частині роботи Лян і Колдуелл формулюють загальний принцип, який, імовірно, стане девізом цілого покоління дослідників: «Розгадка таємниці темної матерії вимагає використання всіх доступних інструментів, від квантової фізики до астрофізики». Перенесення ідей із фізики конденсованих середовищ у космологію — не перший подібний крок у науці, проте його успішність у цьому випадку залишається відкритим питанням. Якщо модель підтвердиться, це не лише пояснить природу темної матерії, а й зміцнить міждисциплінарні зв'язки між, здавалося б, далекими галузями фізики. Поки ж робота залишається теоретичною гіпотезою, що чекає на перевірку спостережними даними.