Термоядерний синтез давно розглядається як потенційне джерело практично невичерпної чистої енергії, проте створення ефективних і економічно життєздатних реакторів на Землі досі не вдалося. У відповідь на ці обмеження група дослідників пропонує змістити акцент: розмістити термоядерні установки не на поверхні планети, а на орбіті, де вони могли б живити майбутні космічні місії, промислові об'єкти та поселення. Про це повідомляє РБК-Україна з посиланням на дослідження, опубліковане у професійному віснику ResearchGate.

Ідея розміщення токамаків на геостаціонарній орбіті

Один із ключових варіантів, описаних у роботі, передбачає виведення на геостаціонарну орбіту великих термоядерних реакторів у формі «пончика» — так званих токамаків, у яких розпечена плазма утримується потужними магнітними полями. Такий підхід дозволяє використовувати переваги орбітального середовища для вирішення інженерних завдань, які на Землі виявляються вкрай складними через гравітацію та атмосферний тиск. За задумом авторів, саме космічна локація здатна зняти частину обмежень, що гальмують розвиток магнітного утримання плазми в наземних установках.

Альтернативний підхід: лазерний синтез у відкритому космосі

Окрім класичного магнітного утримання, дослідники розглядають і принципово іншу схему — використання супутників із потужними лазерами, які спрямовували б промені на спеціальні мішені для запуску термоядерної реакції безпосередньо у відкритому космосі. Цей варіант не вимагає створення та обслуговування масивної вакуумної камери з магнітною системою, що робить його потенціално більш компактним, хоча й не менш складним з погляду точності та потужності лазерних установок. Обидва підходи в роботі представлені як взаємодоповнюючі напрямки розвитку космічної енергетики.

Переваги космічного середовища

Фізик Янг Бей з інституту Spacefaring Research, автор дослідження, виділяє кілька конкретних переваг орбітального розміщення реакторів. По-перше, мікрогравітація значно зменшує механічне навантаження на конструкцію токамака, що дозволяє полегшити та спростити його несні елементи. По-друге, відсутність атмосферного тиску дає можливість зробити вакуумні камери помітно меншими та легшими, ніж у наземних аналогах. По-третє, надлишкове тепло від реактора можна відводити за допомогою спеціальних панелей, що випромінюють його безпосередньо у відкритий космос за температури близько 726 градусів Цельсія, що знімає проблему відведення величезних теплових потоків, характерну для земних установок.

Конкретні плани: 1-гігаваттний реактор

У дослідженні Бей пропонує попередній план створення токамака потужністю в 1 гігават. За оцінками автора, така установка могла б забезпечувати електроенергією близько мільйона будинків, а також забезпечувати енергією великі промислові об'єкти, орбітальні дата-центри та бази в глибокому космосі. При цьому вчений прямо визнає, що на поточному етапі подібні проєкти мають радше теоретичний характер і потребують значного подальшого опрацювання як з фізичної, так і з інженерної точок зору.

Контекст: чому це важливо для освоєння космосу

Сьогодні більшість космічних апаратів отримують енергію від сонячних батарей, проте ефективність таких систем падає в міру віддалення місії від Сонця, що обмежує можливості далеких польотів і постійних баз. Для забезпечення стабільного електропостачання на Місяці США і Китай, зокрема, планують використовувати ядерні реактори поділу, які, проте, викликають побоювання через ризики, пов'язані з радіоактивними матеріалами. У зв'язку з цим керований термоядерний синтез розглядається як потенційна основа для тривалого перебування людей поза Землею, а робота Бея зосереджена переважно на реакторах з магнітним утриманням плазми, з паралельним розглядом лазерного варіанту запуску реакції.