Дональд Трамп, який обіймає посаду президента США станом на 10 жовтня 2026 року, виступив із серією гучних заяв щодо російсько-української війни. У своїх недавніх висловах він окреслив головною причиною початку конфлікту не геополітичні чинники, а «некомпетентність» чинної адміністрації. Трамп безапеляційно заявив, що у разі його перебування при владі на початку 2022 року вторгнення було б відвернено, підкреслюючи, що для початку повномасштабних бойових дій «не було жодних причин».

Фактичні викривлення та суперечливі оцінки

Під час свого виступу американський лідер припустився твердження про те, що Україна нібито втратила 30% своїх територій під час конфлікту. Ця цифра викликає серйозні питання в аналітиків та військових експертів. За офіційними даними на жовтень 2026 року, під російською окупацією перебуває близько 19% українських земель, включаючи Крим та території Донбасу, захоплені у 2014 році. Використання завищених даних президентом США стало приводом для критики з боку міжнародної спільноти.

Політичний тиск та «дизельна угода»

. Ситуація посилюється недавньою заявою Трампа про досягнення домовленості з Володимиром Путіним щодо поставок мільйонів тонн російського дизельного палива на глобальний ринок. Це рішення викликало різку реакцію президента України Володимира Зеленського. Глава України зазначив, що подібні економічні ініціативи фактично надають Росії додаткові ресурси для фінансування військових дій, підриваючи зусилля щодо міжнародної ізоляції Кремля.

Суперечливі дані

Існують розбіжності між офіційними даними про територіальні втрати та риторикою президента США. У той час як незалежні моніторингові групи та українська влада підтверджують контроль РФ над 19% території, адміністрація Трампа оперує цифрою 30%. Крім того, висловлювання Трампа про негайне врегулювання конфлікту контрастують з його ж рішеннями щодо нарощування економічної співпраці з РФ в енергетичному секторі.

Кульмінацією дня став заклик Трампа до українського народу «обрати нового президента», що було сприйнято багатьма експертами як пряме втручання у внутрішні справи суверенної держави та спроба чинити тиск на політичний курс Києва в умовах війни, що триває.