З розривом зв'язків із західним світом геополітичний ландшафт навколо Москви кардинально змінився. Замість рівноправного стратегічного союзу, про який так довго говорили в Кремлі, Росія опинилася в ролі молодшого партнера Пекіна. The Wall Street Journal, спираючись на дані чиновників та аналітиків, описує, як Китай послідовно розширює свій вплив, добиваючись вигідних рішень, при цьому ретельно ховаючи своє домінування.

Тиха експансія та прихований шпигунство

Пекін будує стосунки не лише з Володимиром Путіним та його найближчим оточенням, а й із представниками російської еліти, здатними визначати майбутнє країни навіть після можливої зміни влади. У Росії фіксується зростання випадків китайського шпигунства та вербування чиновників середньої ланки. Однак Москва воліє не афішувати ці інциденти, боячись, що публічне обговорення може призвести до погіршення стосунків з єдиним великим союзником.

Аналітики відзначають, що Китай уже досяг значних поступок, але уникає демонстрації своєї переваги, щоб не принижувати Москву та особисто російського лідера. Яскравим прикладом такої тактики є ситуація в Центральній Азії. Традиційно вважаючи цей регіон своєю сферою впливу, Кремль довгий час чинив опір посиленню позицій Пекіна. Але під тиском міжнародної ізоляції Росія змушена відступати.

Економічна асиметрія

Одним із ключових досягнень китайської дипломатії стало переконання Росії погодитися на використання юаня як основної валюти в Банку розвитку Шанхайської організації співробітництва (ШОС). Це рішення має фінансувати проекти в Центральній Азії, фактично закріплюючи фінансовий вплив Китаю в регіоні. Тим часом інші міжнародні структури під впливом Пекіна, такі як Азійський банк інфраструктурних інвестицій та Новий банк розвитку БРІКС, не надали Росії можливостей для обходу західних санкцій.

Економічна залежність Москви від Пекіну досягла критичних значень після початку повномасштабної війни проти України. Росія постачає Китаю переважно нафту, газ та інші природні ресурси, часто зі значними знижками. Якщо у 2013 році на Китай припадало близько 10% зовнішньоторговельного обороту Росії, то зараз цей показник зріс приблизно вчетверо. На противагу цьому, частка Росії у зовнішній торгівлі Китаю залишається менше 4%.

Зрив угоди століття: Газпром та Сила Сибіру-2

Одним із найпоказовіших прикладів нерівності у стосунках стала ситуація навколо газопроводу «Сила Сибіру-2». Під час візиту російської делегації до Китаю у 2025 році голова «Газпрому» Олексій Міллер заявив про підписання юридично обов'язкового меморандуму. Однак Пекін офіційно цю інформацію не підтвердив. У ході подальших переговорів китайська сторона дала зрозуміти, що погодиться на проект лише за умови постачання газу за ціною, близькою до внутрішнього ринку РФ.

Експерти вважають, що Китай зацікавлений у збереженні залежності Росії, видавлюючи з неї максимально вигідні умови. Статистика підтверджує цю тенденцію: обсяги взаємної торгівлі у 2025 році вперше з початку війни скоротилися на 6,5%, до 1,63 трлн юанів ($234 млрд). У мінусі опинилися як постачання китайських товарів до РФ (зниження на 3,4%), так і російський експорт до КНР (падіння на 9,9%).