17 серпня 2026 року. Геополітичний тупик, що виник між Анкарою та Вашингтоном у питанні постачання винищувачів п'ятого покоління F-35, не лише не вирішився, але й набув нових, ускладнюючих ситуацію рис. Попри амбітні заяви адміністрації президента США Дональда Трампа про можливе перегляд відносин, реальність така: Туреччина досі позбавлена доступу до передової авіатехніки. Головним «яблуком розбрату» залишаються російські зенітно-ракетні комплекси С-400, які Анкара так і не змогла ні вивести з експлуатації, ні продати.

Законодавчий тупик та позиція Сенату

Фундаментальною проблемою залишається жорстке вимоги американського законодавства, яке робить неможливим включення Туреччини до програми F-35 за наявності у неї російських систем ППО. Як зазначають у Держдепартаменті, Анкара має надати гарантії повного відмови від С-400. Сенатор Рік Скотт у недавньому коментарі виданню Semafor чітко окреслив позицію Конгресу: «Я не думаю, що їм слід мати F-35, якщо вони не стануть справжніми партнерами... тож якщо у них є С-400, вони не можуть мати F-35».

Голова комітету Сенату з міжнародних відносин Джим Ріш, який є давнім противником зближення з Анкарою на таких умовах, підтвердив, що процес фактично заморожено. На його думку, відсутність прогресу у виведенні С-400 з експлуатації робить будь-які розмови про постачання винищувачів передчасними. Це створює ситуацію, при якій Анкара, вже оплативши шість винищувачів, продовжує перебувати у статусі «небажаного партнера» в рамках програми.

Провал переговорів з ОАЕ та ризик «згоряння» техніки

У спробі знайти вихід із кризи турецька сторона минулого місяця ініціювала переговори з Об'єднаними Арабськими Еміратами (ОАЕ) щодо можливої продажу російських комплексів. Однак, згідно з даними джерел, ці переговори не принесли очікуваних результатів. ОАЕ, як і інші країни регіону, проявляють обережність, враховуючи складність інтеграції російських систем у свої оборонні структури та потенційні ризики санкцій.

Якщо варіант із продажем не спрацює, перед Туреччиною постає дилема: або вивести системи з ладу, або знищити їх. Американський чиновник, коментуючи ситуацію, зазначив, що «існує кілька варіантів вирішення цієї проблеми, і я думаю, що турки хочуть її вирішити». Однак знищення дорогої техніки, закупленої у Москви, означатиме колосальні фінансові втрати для Анкари та фактичне визнання провалу своєї стратегії «балансування» між Сходом та Заходом.

Російський фактор та геополітичний шантаж

Окремим, вкрай делікатним аспектом ситуації є позиція Москви. Якщо Туреччина все ж вирішиться на передачу комплексів С-400 третій стороні, для цього буде потрібно офіційна згода Росії. Це дає Кремлю потужний важіль впливу: Москва може заблокувати будь-яку спробу Анкари позбутися техніки, тим самим зберігаючи важіль тиску на Туреччину у відносинах з НАТО та США. У умовах 2026 року, коли геополітична напруга залишається високою, такий сценарій виглядає цілком реалістичним.

Суперечливі дані

Існує розбіжність у оцінках перспектив угоди. З одного боку, представники адміністрації США та сенатори наполягають на тому, що процес зупинено до повного усунення С-400. З іншого боку, деякі джерела у Держдепартаменті допускають можливість продажу комплексів в ОАЕ, але підкреслюють, що остаточного рішення з цього питання немає. Це створює невизначеність: Туреччина продовжує сподіватися на дипломатичне рішення, тоді як Вашингтон вимагає конкретних дій, яких Анкара поки не здійснює.