Український ринок свіжих овочів переживає серйозну кризу ідентичності. Якщо ще два десятиліття тому Україна експортувала свої томати, то сьогодні країна демонструє хронічну торгову залежність від імпорту. За даними РБК-Україна, частка вітчизняних тепличних овочів на внутрішньому ринку в зимовий період не перевищує 10%. Решту 90% полиць заповнюють іноземні поставки, і лідерство тут беззаперечно утримує Туреччина.

Домінування турецького експорту

Туреччина постачає помідори в Україну вже понад 20 років поспіль. Якщо раніше її частка трималася на рівні 75%, то у 2025 році вона зросла до 82%. У перші місяці 2026 року (січень–квітень) цей показник склав 63% від усієї поточної імпортової продукції. Загальний обсяг імпорту томатів у 2025 році зріс на 31% і досяг 104,82 тисячі тонн.

Томати з південної сусідки надійно закривають період міжсезоння, перемагаючи місцевих виробників у ціні, калібруванні та оперативності логістики. Як зазначила директор департаменту управління товарною категорією фреш мережі VARUS Дар'я Палагута, овочі з Туреччини мають стабільний товарний вигляд, що критично важливо для ритейлу.

Економіка виживання: чому місцеві теплиці програють

В Україні томати активно вирощують у відкритому ґрунті у липні-вересні. Однак взимку та навесні собівартість місцевих тепличних овочів робить їх «золотими». На виробника тиснуть високі інфляційні витрати: тарифи на світло, воду, газ, а також індексація зарплат.

Ситуацію погіршують регулярні обстріли, які виводять з лаку розподільчі та генеруючі енергооб'єкти, склади, овочесховища та термінали. Логістика перекривається, а дилема кадрів та мобілізації залишається нерозв'язаною.

«Для тепличних комбінатів та молокопереробних підприємств електроенергія залишається головним болем — і у 2026 році тариф на передачу зріс ще на 8%», — зазначив аналітик асоціації «Український клуб аграрного бізнесу» (УКАБ) Максим Гопка.

Державна машина проти приватного бізнесу

Експерти підкреслюють, що український виробник змушений конкурувати не просто з турецьким фермером, а з цілою державною машиною підтримки. Поки український бізнес бореться за фізичне виживання, турецький фермер функціонує в системі багаторічної державної опіки.

Через турецьке урядове агентство розвитку малого та середнього бізнесу KOSGEB та Міністерство торгівлі виробники отримують гранти на впровадження нових технологій, енергоефективність та сертифікацію продукції. Це поглиблює структурну нерівність. Україна, вступивши до Всесвітньої торгової організації (ВТО) у 2008 році, взяла на себе суворі зобов'язання, тоді як Туреччина активно вдається до засобів торгової захисту, регулярно ініціюючи розслідування проти імпорту.

Шляхи вирішення: від сировини до переробки

Зараз українським виробникам потрібна не пасивна захист, а системна підтримка та довгострокові контракти зі збуту. Вже діють антидемпінгові мита, уряд виділив 220 млн гривень на овочесховища, теплиці та гранти на переробку. Запущено програми «еРобота» та «Національний кешбек» на овочі.

Однак експерти вважають, що цього недостатньо без нової моделі ринку. Ключ до розвитку галузі — перехід від продажу сировини до глибокої переробки та продукції з високою доданою вартістю. Майбутнє тепличного овочівництва визначає не кількість субсидій, а створення консервів, замороженої продукції та функціональних інгредієнтів, які дають вищу маржу та відкривають експортні ринки.